Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Але протягом наступного десятиліття я постійно зустрічав колишніх учасників чатівок у найбільш цікавих місцях і під час найбільш видатних подій у Дніпропетровську. Люди з тієї тусовки й досі на виду, багато з них чогось досягли в житті, вибилися в люди, а я їх ще пам’ятаю з пивом на огорожі фонтана.

Парадоксальна ситуація: дев’яності та початок нульових в історії України були епохою дніпропетровця Леоніда Кучми, проте для мешканців міста головним земляком залишався один із багатьох прем’єр-міністрів (які зазвичай не затримувалися довго на посадах), а саме: Павло Лазаренко. Він у «ліхіє дев’яності» став справжнім «хазяїном області».

У 1991 році 38-річний Павло Лазаренко посів крісло голови виконкому Дніпропетровської обласної ради. Опинившись на одній з провідних посад у регіоні, він розпочав активну кампанію зі збільшення власного політичного та фінансового капіталу. Насамперед запровадив систему «відкатів» — увесь більш-менш помітний бізнес мав ділитися з «хазяїном області» доходами та власністю. Через ці невгасимі апетити Лазаренко отримав від критично налаштованої групи людей прізвисько Паша-пилосос.

Сам чиновник у бізнесі не світився, проте мав безліч ділових партнерів, через яких контролював різні сфери бізнесу та господарства. Правою рукою Лазаренко був бізнесмен Петро Кириченко, який згодом перетвориться на головного свідка звинувачення під час судового процесу в США.

У 1992 році президент України Леонід Кравчук призначив Павла Лазаренка своїм представником в Дніпропетровській області. За офіційною версією, його на цю посаду висунула рада колективу Аграрного університету, а також більш як двісті інших організацій регіону. Саме тоді розпочався конфлікт між Лазаренком та Кучмою, який бачив у ролі представника свого протеже — Валерія Пустовойтенка.

У 1994 році Павло Лазаренко очолив Дніпропетровську обласну раду, а в 1995-му — обласну державну адміністрацію. У ті часи влада Лазаренка в області була набагато сильніша, аніж президентська. Проте жодного конфлікту між ними не було — місцевий чиновник активно підтримував свого київського боса, за що отримував політичні та фінансові дивіденди.

Ще довго мешканці Дніпропетровщини згадували ті кілька років як золоту епоху. Область стала «головним» регіоном України. Саме тоді популярний місцевий телеведучий та шоумен Микола Півненко сформулював фразу: «Дніпропетровськ — це ще не перше місто країни, але вже й не друге». В області активно розбудовувалися дороги та інші інфраструктурні об’єкти, надходили замовлення Південному машинобудівному заводові, в обласному центрі неподалік від залізничного вокзалу виріс гігантський автовокзал, а в грудні 1995 року нарешті відкрилася перша лінія метрополітену.

Станом на початок дев’яностих метрополітен складався з кількох напівпокинутих недобудованих тунелів та огороджених парканом майданчиків, які перекрили добру частину центру та промислових районів міста.

За лобіювання Лазаренка президент Кучма проголосив будівництво першої лінії Дніпропетровського метрополітену загальнодержавним проектом. На роботу в Дніпропетровськ перевезли численну кількість профільних спеціалістів із Києва та Харкова. Уся країна фінансово підтримувала створення цього інфраструктурного об’єкта.

У грудні 1995 на відкритті перших шістьох станцій метро у Дніпропетровську виступав сам Леонід Кучма. Він співав дифірамби Лазаренкові, розповідаючи, що лише рік тому сам не вірив у можливість добудови метрополітену, проте управлінський геній керівника області зміг створити диво — у найкоротші строки запустити першу чергу першої лінії підземки у Дніпропетровську. Другу чергу з трьох центральних станцій планували відкрити в 1999 році, але в зв’язку з браком належного фінансування у місті досі замість повноцінної лінії діє лише жалюгідний недогризок від вокзалу до віддаленого житлового масиву, який тягнеться через покинуті промислові зони та сектор приватної забудови. Власне, хто добудує три центральних станції метрополітену, той на ціле десятиліття стане лідером електоральних уподобань мешканців області. Коли відбулося урочисте відкриття Дніпропетровського метро, Павло Лазаренко вже три місяці як переїхав у Київ, де обійняв посаду першого віце-прем’єра України. Він став найближчою до президента людиною: його головним радником і помічником.

Черговий політичний тріумф настав для Лазаренка в травні 1996 року — Кучма призначив його прем’єр-міністром.