Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

У 1997 році було відселено на довгий строк будинки № 9, 11, 12 та 20. Їх мешканців тимчасово розселили по готелях та гуртожитках міста. Люди, які до того жили у дво- і трикімнатних квартирах, на тривалий час опинилися разом із купою речей у маленьких кімнатках обмеженої зручності. Заселяти їх назад або видавати нові квартири ніхто не поспішав.

Час від часу люди мітингували, зверталися у ЗМІ, вимагаючи владу звернути на себе увагу. Ще довго, проїжджаючи набережною повз готель «Дніпропетровськ», можна було побачити захаращені особистими речами евакуйованих балкони.

Зрештою, мешканцям будинку №22, який шостого червня 1997 року пішов під землю, видали ордери на нові квартири. Дев’ятиповерхівки за адресою Тополя-1, 11 та 20 реконструювали, укріпили та заселили старими мешканцями.

Будинок №12 був гуртожитком. Він серйозно постраждав від зсуву, і попри те, що весь пішов тріщинами, і далі стояв. Влада довгенько вирішувала, що з ним робити, і врешті стала реконструювати. Колишній гуртожиток переобладнали під багатоквартирний будинок. Але спроби збути в ньому житло ні до чого не призвели. Уже кілька років дніпропетровські ЗМІ рясніють оголошеннями про продаж квартир, проте немає охочих ризикувати життям та грошима, купуючи нерухомість у будинку, що кілька років тому ледь не пішов під землю.

Два дитячих садочки, які частково були обвалені зсувом, також тривалий час стояли пустими. Але згодом їх викупили та реконструювали приватні підприємці. В одному з них зараз розташовано спортивний клуб і сауна, в іншому, здається, офіси.

Будинок № 9 є цілим комплексом будівель. Він має вісім вишикуваних у лінію дев’ятиповерхових корпусів, вони поєднані між собою сходами та переходами. Це було маленьке місто у місті — тисячі малосімейних квартир, магазини, заклади харчування та послуг. Нині від нього нічого не залишилося. Уже майже 20 років корпуси стоять пустими. Люди винесли з них все можливе: меблі, сантехніку, вікна та двері.

Спочатку міська влада раз на кілька років робила заяви про можливість реконструкції тих будинків. Один з корпусів навіть почали ремонтувати, вставили нову столярку. Проте остаточного рішення про заселення об’єкта прийнято не було. Будинки руйнуються, переходи між корпусами обвалюються, один з під’їздів помітно відхилився від вертикальної осі й колись обов’язково завалиться. Тепер власники цього міста в місті — безхатьки, гопота та діти.

Це номінально Дніпропетровськ є мільйонником. Насправді самі його мешканці вважають свій населений пункт невеличким, де всі знають одне одного. Причина полягає в центротяжності Дніпропетровська: усю свою історію місто розросталося довкруж центру. Навіть широченна річка Дніпро не заважала — через неї було перекинуто кілька мостів. Усі транспортні потоки збиралися на центральній площі, що й досі призводить до автомобільних заторів.

З іншого боку, ця зосередженість життя у центральній частині міста сприяла горизонтальним контактам серед населення. Наприклад, головним місцем зустрічі містян протягом дев’яностих та початку нульових був фонтан на площі Леніна (зараз пл. Героїв Майдану) між Центральним універмагом і магазином «Дитячий світ», точніше, готелем «Центральний», який був розташований в тій таки будівлі. Одна з місцевих компаній встановила поруч великий механічний годинник, що було дуже зручно.

«Під годинником біля фонтана о восьмій» — приблизно так дніпропетровці призначали зустріч у дев’яностих. Цікаво, що часто, знайшовши одне одного, люди нікуди не йшли, а залишалися спілкуватися прямо на бортику фонтана.

Біля фонтана у дев’яностих зустрічалися також представники майже всіх міських неформальних тусовок: хіпі, рокерів, гопників, фідошників.

В останні роки десятиліття, коли інтернет почав проникати у приватне життя дніпропетровців, там стали збиратися також і чатівки — зустрічі завсідників популярних чатів. Найбільш відвідуваною з них була онлайн-кімната «Автоген», запущена у 1998 році студентом Ліцею інформаційних технологій Євгеном Яценком. Частина неформалів продовжила збиратися на «Книжці». Ще з кінця вісімдесятих головною рокерською тусовкою Дніпропетровська було місце з неофіційною назвою «Карабах» — кафе «Гарячі бутерброди» на проспекті Карла Маркса в одному кварталі від центральної площі. Заклад став місцем збору любителів музики, художників, хіпі та інших творчих людей. (Детально тут мовитиметься про це у спогадах Віктора-Данді Борщенка в десятій главі цієї книги.)