Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Частину мешканців на ніч розселили по готелях та гуртожитках міста, хтось поїхав ночувати до родичів та друзів, але сотні людей залишилися спати просто неба. Вони вирішили охороняти власні речі, наспіх винесені з дому.

У цей час влада почала підраховувати результати катастрофи і шукати винних. Спеціалісти з’ясували, що загальна площа зсуву становила 45 тисяч квадратних метрів. Земля поглинула об’єкти інфраструктури на сотні мільйонів доларів: школу, житловий будинок на два під’їзди, гаражі, дачні будиночки. Вона частково повалила два дитячих садочки і перерізала комунікації. Це був неабиякий удар по молодій українській державі — за шість років існування вона ще ніколи не стикалася з катастрофами такого масштабу й, звісно, не мала грошей на швидке усунення наслідків.

Згідно з офіційною статистикою загинув лише один мешканець, який кинувся у гаражний кооператив рятувати автомобіль — пішов під землю разом з ним.

Згодом версія змінилася. Виявилося, що загинув літній працівник залізничної станції Зустрічна. Він жив самотньо у дачному будиночку. Коли почалася аварія, директор станції відправив до колеги підлеглих, аби ті застерегли його. Чоловік сказав гостям, щоб не переймалися і що він невдовзі сам евакуюється, проте з дому так і не вийшов. Припускаю, що дід не захотів тинятися останні роки життя без даху над головою, а також залишати могилу жінки на дачному подвір’ї.

У 1997 році ширилися чутки про більшу кількість жертв. Нібито загинули мешканці семи квартир включно з працівниками таксопарку. Проте офіційне розслідування не підтвердило цих даних. Міліція заявила, що смерть такої кількості людей не могла пройти безслідно, а ніхто з родичів та знайомих цих гіпотетичних жертв так і не звернувся до правоохоронних органів з вимогою відшукати зниклих безвісти.

Звісно, у громадськості з’явилося питання, як так сталося, що земля ледь не поховала цілий житловий масив та десятки тисяч його мешканців? Влада створила дві комісії, які протягом кількох тижнів вивчали причину катастрофи. Експертний висновок звучав так:

Аварія, що відбулася, є результатом унікального природно-техногенного багатофакторного явища, яке не має аналогів в Україні. Основною причиною аварії є потужне регіональне природно-техногенне обводнення природного схилу, складеного пилувато-глинистими просадними ґрунтами, з підняттям рівня ґрунтових вод за період забудови та експлуатації мікрорайону до 20 метрів, яке було неминуче й інтенсифікувалося порушенням при будівництві та експлуатації мікрорайону.

Цей висновок, з одного боку, перекладав усю відповідальність на природу, через примхи якої утворилося «унікальне явище». З іншого, у ньому значився і людський фактор. Про проблеми житлового масиву Тополя багато говорили і перед катастрофою, проте реальних кроків до усунення небезпеки зроблено майже не було. Мешканці неодноразово зверталися до влади через несправну каналізацію, воду в підвалах, просадку землі та незаконне будівництво в ярах. Промовистим видається факт, що до будинку № 22 комунальники приїжджали п’ятого червня, за день до катастрофи. Вони мали зайнятися пониженням рівня води. Винних в аварії на житловому масиві Тополя-1 не знайшли і жодної кримінальної справи не було порушено.

Катастрофа на Тополі-1 стала для мешканців міста справжнім шоком, від якого вони відходили ще багато років. Здається, тільки тепер дніпряни нарешті перемогли свою «зсувофобію». А тоді, зразу після аварії одна тільки згадка слова «зсув» могла завдати глибокого суму.

І місцеві засоби масової інформації активно це використовували: заради сенсацій і великих накладів журналісти готові були публікувати повні нісенітниці. І люди, на чиїх очах під землю пішов цілий житловий масив, радо вірили брехні та маніпуляціям.

Пам’ятаю, одна газета надрукувала список з кількох десятків чи сотень будівель по всьому місту, перелічивши об’єкти на територіях, де є проблеми з рівнем ґрунтових вод. Матеріал був поданий під заголовком у стилі «Ці будинки підуть під землю з дня на день». Не складно уявити, яку реакцію стаття в газеті викликала у звичайних містян — багато людей перебралися жити до друзів і родичів, остерігаючись чергового зсуву.

А зсуви у Дніпропетровську траплялися постійно. У той таки 1997 стався зсув ґрунту на вулиці Сірка — у балку завалився приватний житловий будинок. Під загрозою опинився офіс обласної державної телерадіокомпанії. Мешканці міста стали з дедалі більшим побоюванням придивлятися до тріщин на стінах будівель та провалів у землі.