Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Став відомим громадськості той факт, що ще у вісімдесятих роках на тій самій вулиці Сірка через несправну систему каналізації під землею виросло ціле грязьове озеро. У 1985 році воно прорвало глиняний схил та зруйнувало кілька житлових будинків на дні балки.

Після зсуву 1997 року в популярній дніпропетровській газеті вийшов зовсім дикий матеріал, автор якого твердив, ніби містом крокує величезна невидима істота. Він проаналізував розміри та форми проваль, залишених після зсувів, а також відстань між ними, і дійшов парадоксального висновку про існування шкідливого гіганта зростом у кілька кілометрів, який гуляє Дніпропетровськом та творить руйнації. І люди таке читали, сприймали серйозно, обговорювали в громадському транспорті, вираховували, куди невидимий велетень поставить свою ногу далі.

Не залишився осторонь і «головний астролог» пострадянського простору — Павєл Глоба. У ті часи він був на піку своєї популярності, тому під його ім’ям можна було друкувати будь-яку нісенітницю. Не відомо, чи справді він давав коментар дніпропетровській газеті, але та випустила номер із заголовком на першій шпальті «Павєл Глоба обіцяє Дніпропетровську аварію більшу, ніж на житловому масиві Тополя». Зараз це складно уявити, але тоді люди за кілька днів до призначеної Глобою (чи місцевим журналістом?) дати почали масово полишати місто. Навіть у нас в родині дорослі сперечалися, чи варто відправити мене з братом за межі Дніпропетровська. Здоровий глузд переміг, і ми залишилися.

Після цієї паніки Павєл Глоба довго виправдовувався перед громадськістю. Він заявив, що не говорив нічого про зсуви та небезпеку для Дніпропетровська, що це журналісти перекрутили його слова, ніби містянам варто бути уважнішими у вказаний день.

У 1997 році влада переселила дві багатоповерхівки в районі проспекту Кірова (майже центр міста). Будинки були зведені за два десятиліття до того на самому схилі Рибальської балки, у кількох десятках метрів від обриву. З часом ця відстань зменшувалася — ґрунтові води підмивали та обвалювали схил. Врешті комунальні служби зауважили звернення місцевих мешканців, які вже давно кричали «Ґвалт!» Виявилося, що дев’яти- та чотирнадцятиповерхівки, населені сотнями людей, буквально сповзають у балку. До того ж мають пошкоджені комунікації, по них ідуть тріщини, а самі корпуси будівель відхилилися від вертикальної лінії більш ніж на метр.

Очевидно, що подібні проблеми не лікуються часом. Для проведення комплексних протизсувних робіт бюджет Дніпропетровська має передбачити належне фінансування, що найближчим часом навряд станеться. Будинки й далі тріскаються та йдуть під землю, гаражні кооперативи сповзають у балки, на подвір’ях на житлових масивах постійно з’являються незрозумілі провалля. Зсув здається вічною проблемою міста.

Найвідоміша книга про Дніпропетровськ називається «Місто на трьох пагорбах». Михайло Шатров видав її ще у 1966 році. З того часу місто розрослося в усіх напрямках і пагорбів побільшало: хтось каже про сім, а хтось — про сімнадцять. Тому й потенційно небезпечних ділянок на схилах Дніпропетровська стає дедалі більше. Після кожного невеличкого зсуву, журналісти та громадськість згадують події шостого червня 1997 року — «Житловий масив Тополя пішов під землю! Весь! З усіма будівлями та людьми!»

Сам житловий масив ще довго відходив від аварії. Великий район за результатами катастрофи залишився без робочих комунікацій, однієї школи та трьох дитячих садочків. Держава кинула на усунення проблем значні гроші та сили: Дніпропетровськ, рідне місто президента та прем’єр-міністра, не був тоді позбавлений уваги високопоставлених земляків.

Школа № 99 отримала нову будівлю за кілька сотень метрів від місця провалу. Поки тривало її будівництво, дітей зі зниклого під землею навчального закладу «розселили» по сусідніх школам. Це було дуже незручно через брак місця учні повинні були вчитися у три зміни. Новий корпус старої школи звели лише через два роки.

Багато часу та зусиль пішло на боротьбу з самим проваллям — воно могло стати бомбою сповільненої дії. Після кожного великого дощу воно могло розширюватися та поглинати нові будівлі. Тому краї забетонували, а середину засипали щебенем та землею. Нині на місці колишнього провалля розташована величезна автостоянка. Частина від зсуву перетворилася також на стадіон школи № 52, якій пощастило більше, ніж №99, — провалля до неї не дійшло.