Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Новий район розташували на одному із дніпропетровських пагорбів. Правий берег Дніпра є переважно гористим, на відміну від рівнесенького лівого. Балки та яри тягнуться перпендикулярно до річки, і містобудівники традиційно забудовували вершини пагорбів житловими районами.

Тополя міститься приблизно за двадцять хвилин від центру міста, але це все ж окраїна. З одного боку район підпирає урочище, що веде до Дніпра, з іншого — яр із залізницею на дні.

Катастрофа розпочалася ще затемна, приблизно о четвертій ранку. Опади минулого дня через несправність дощової каналізації зійшли у ґрунт і заводнили його. Перенасичена водою земля перетворилася на пульпу, почала просідати та зсуватися. Першими постраждали гаражі біля залізниці в районі станції Зустрічна, але цього ніхто не помітив.

Далі земля почала осипатися з подолу схилу. За півтори години зсув став руйнувати дитячий садочок. На самому початку дня там була лише охоронниця. Побачивши, як будівля обвалюється в яр і як розростається чорторий, жінка побігла до найближчої багатоповерхівки. Вона почала голосити на вулиці, стукати у вікна та двері квартир, аби розбудити мешканців та повідомити про біду, яка йде до їхньої оселі.

Звісно, це був ранок, початок сьомої години. Більшість мешканців спала мертвим сном, і навіть ті, хто прокинувся та визирнув на вулицю, не одразу второпали, що відбувається. Одна мешканка розповіла, що прокинувшись того ранку від шуму на вулиці, вирішила, що «кричать якісь ідіоти». Коли жінка вийшла на балкон та побачила, як падають дерева, вона ще лишалася в полоні думки про неадекватів, які, крім голосіння, ще і рослинність рубають. Вона навіть уявити собі не могла, що життю щось може загрожувати — і тільки коли в котлован повалився електричний стовп, вона допетрала, що відбувається.

Від краю зсуву до будинку залишалися лічені десятки метрів. Люди хапали документи, цінні речі — і прожогом вибігали на вулицю. Сусіди будили сусідів. Хтось встиг витягти з квартири телевізор, хтось — шуби та килими.

Перші пробуджені встигли зателефонувати в міліцію. Кілька нарядів приїхали блискавично, коли будинок ще стояв на місці. Правоохоронці взяли процес евакуації в свої руки: обійшли кожну квартиру, десь навіть змушені були виламати двері, аби впевнитися, що всередині не залишилися люди. Так міліціонери знайшли бабуню, яка вже не могла ходити власними ногами — її винесли на ковдрі.

Насичена дощовою водою земля перетворилася на чорну рідину, яка повалила схил, стягла за собою уламки будівель, гаражі та автомобілі. Уже о сьомій ранку будинок 22 на два під’їзди по сорок квартир зник під землею менш ніж за годину. На очах у мешканців будівля завалилася у котловину, а бетонні плити попливли по дну в балку. Навіть досвідчені працівники служби з надзвичайних ситуацій потім розповідали, що ніколи в житті не бачили нічого подібного.

Влада швидко перекинула у Дніпропетровськ солдатів строкової служби з військової бази у невеличкому містечку Верхівцеве, які оточили частину житлового масиву та зайнялися евакуацією громадян. У небезпечну зону потрапило кілька будинків; загальний показник людей під загрозою становив три з половиною тисячі осіб.

Ранок шостого червня тривав, багато людей спали, а з тих, хто прокинувся, лише одиниці були поінформовані про катастрофу, яка відбувається за сотню метрів від їхніх осель.

Задіяні в операції військові та міліціонери згадують, що мало хто був радий їх бачити. Люди, яких зранку будили вимогою максимально швидко полишити квартири з мінімумом речей, інколи зривалися на лайку та навіть намагалися відбиватися силою від непрошених гостей.

Уже тоді комунальні служби почали реагувати на надзвичайну ситуацію: по всьому району швидко вимкнули водопостачання, газ, електрику і, звісно, ліфти. Отже, евакуанти були змушені виносити скарб на власних плечах сходами. Габаритні речі — телевізори, холодильники, меблі — спускали донизу за допомогою лебідок. При цьому людей із пожитками везти було нікуди — вони залишалися під будинками, сидячи на тюках з крамом та кріслах й диванах, які встигли винести з оселі.

Зсув рухався з середньою швидкістю 20-25 п’ять метрів на годину, а котловина почала розростатися далі, у бік середньої школи номер 99 — капітальна цегляна чотириповерхова будівля, розрахована на тисячу учнів. Її побудували у сімдесятих роках разом з усім мікрорайоном. Котловина підійшла до неї приблизно о десятій ранку, але обвал почався вже після обіду. Директор разом із деякими працівниками були всередині, намагаючись врятувати шкільні архіви та деяке цінне обладнання.