Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Гейські посиденьки на фонтані скінчилися, коли один з їхніх неформальних лідерів, чоловік на прізвисько Баба Катя у нетверезому стані причепився до когось із чатівських хлопців. Це не сподобалося одному з гопників, до якого саме підійшли друзі «з району». Вони налетіли на геїв і потім ловили їх по всьому центру, щоб «накостиляти». Після того постраждалі вирішили перестрахуватися та перенесли свої тусовки до парку Глоби.

Коли в одній спільноті багато хлопців та дівчат, між ними починаються стосунки. Чатівки були для таких цілей ідеальним місцем зокрема завдяки анонімності: хлопці закохувалися в дівчат лише за стиль їхніх повідомлень і за думки. І навпаки. Я навіть зараз пам’ятаю ті мурашки на моїй спині, коли в чаті з’являлося знайоме ім’я, на яке ти очікував половину ночі. Люди створювали ідеалізований образ, який часто мав опосередковане відношення до реальності. З часом зацікавлення до співбесідника зростало, інтернет ставав тісним, «віртуальний секс», яким люди бавилися, мріючи про реальну зустріч, знуджував.

Звісно, віртуальним парам було трохи страшно робити першу зустріч в реальному світі, тому часто вони вирішували провести розвіртуалізацію саме на чатівках, де можна було загубитися в натовпі, якщо фізичне втілення онлайн-ідеалу розчаровувало.

Взагалі, на чатівках кожен розумів, що компанія навколо нього не випадкова (як у школі чи університеті), а ґрунтована на спільних інтересах та взаємній симпатії. Жодної дискримінації за віком не було, як і упередженостей — чат уже показав інтелектуальний рівень кожного.

Часто чатівці йшли кудись у кафе або додому до одного з нас. Багато хто бажав потрапити туди, бо питання «де зайнятися сексом» стояло для молоді достатньо гостро. Особливим шиком було підбити дівчину до статевого акту на даху готелю «Центральний», дивлячись на натовп унизу — чатівці «зі стажем» знали, як туди пробратися.

Були люди, хто місяцями сидів без інтернету, але й далі старанно відвідував чатівки. Постійно з’являлися нові обличчя, хоча багато хто назавжди зникав після кількох відвідувань. Секс між чатівцями був поширеною практикою — це не рекламувалося, але всі про всіх усе знали. Коли сформувався кістяк чатівки, це вже стало переростати в дружбу, а «крутити» з друзями було нецікаво. Траплялося навіть таке, що дівчина, яку витягнув на чатівку один хлопець, врешті починала зустрічатися з іншим, котрий їй сподобався більше. Після цього ми могли спостерігали ситуації, коли хлопак із розбитим серцем напивався та «наживо» нарікав на життя чи звинувачував негідницю в підступності.

Як не дивно, але в чатах ми намагалися розмовляти чисто та інтелігентно, мовою Пушкіна. Інтернет-сленгу тоді майже не було, грамотність серед більшості користувачів мережі була висока, ввічливість вважалася обов’язковою: за мат чи образи кікали , а це здавалося найстрашнішим покаранням з можливих. Тому адміни були важливими людьми — їх поважали і пригощали пивом.

Наші чатівки, напевно, можна назвати другою після легендарного «Карабаху» неформальною спільнотою в місті. Тільки «Карабах» існував на початку дев’яностих, а ми — наприкінці. До речі, деякі з колишніх карабахівців також продовжували збиратися — вечорами вони засідали на старих круглих лавках перед театром Шевченка поруч з книжковим ринком. Утім це переважно були вже спустошені й утомлені життям люди, яких не цікавило нічого, крім пляшки та косяка. Вдягалися немолоді хіпі будь-як, декому бракувало зубів. Від колишньої слави «Карабаху» не залишилося і сліду.

Кінець нашим чатівкам прийшов разом із масовим розповсюдженням інтернету. Коли мережа почала з’являтися вдома у широкої аудиторії, у чати ринула велика кількість неприємних і нецікавих людей, насамперед школярів. На зустрічі приходило все більше учасників, відчуття новизни і камерності зникало. У цьому натовпі стало дедалі важче знаходити когось гідного. Нове покоління користувачів інтернету мало неабиякі проблеми з грамотністю, а мережа була для них не вікном можливостей, а просто черговою іграшкою. Знайомлячись в чаті, тебе все частіше одразу питали «Ти з ’кого району?» — і це був свого роду діагноз (особисто мені б ніколи не спало на думку ідентифікувати себе за принципом домашньої адреси — так робили тільки гопники та школота).

У мережі набув популярності месенджер «ICQ», куди додавали тільки тих, хто тобі справді важливий, не гаючи часу на всіх одразу. Переживши першу ейфорію від інтернету, користувачі почали фільтрувати свої контакти. З якогось моменту чати стали анахронізмом. У багатьох людей з’явилися мобільні телефони, які допомагали підтримувати зв’язок без стаціонарного комп’ютера, а зустрічатися вже стало зручніше в барах, більш тісними компаніями. Врешті люди розбрелися по інших містах та тусовках, у нульових їх стало дуже багато, на всяк вибір.