Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Молода компанія, як і всі інші на межі десятиліть, займалася всім, що в теорії приносило гроші та на що був дефіцит. За технікою пішли товари широкого вжитку: одяг, взуття. Щоб отримувати валюту у великих обсягах, друзі почали постачати за кордон метал. Вони швидко зрозуміли, що слід зосередитися саме на цьому бізнесі, адже він приносив незрівнянно більші прибутки, ніж усе інше. Цим напрямом опікувався безпосередньо Коломойський. За енергоносіями у сферу впливу «Привату» потрапило також виробництво феросплавів, а також інші промислові та транспортні підприємства (окрім нафтобізнесу).

Під час повальної приватизації «Приват» цілком виправдовував свою назву. Фінансово-промислова група брала під свій контроль усе, що тільки могла, зокрема й одні з найбільших виробництв Дніпропетровської області: Дніпропетровський завод металічних виробів, Нікопольський завод феросплавів, Марганецький та Орджонікідзенський гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК).

Звісно, дніпропетровський бізнес тих часів не оминув поле зору «хазяїна області» — Павла Лазаренка. Українське видання журналу «Форбс» твердить, що в 1996 році група «Приват» переписала на водія прем’єр-міністра частину своїх акцій. Згодом, коли Лазаренко потрапить в немилість президента, піде в опозицію, а потім взагалі опиниться в американській в’язниці, приватівці повернуть своє, не гидячись забрати й відсотки. Цей бізнес-конфлікт у Дніпропетровську згодом переросте в справжню війну із замахами та навіть вбивствами.

Коломойський, Боголюбов, Мартинов і Милославський (помер у 1996 році) з самого початку своїх ділових взаємовідносин домовилися бути рівноцінними партнерами, проте саме Ігор Коломойський згодом став обличчям і неформальним лідером групи «Приват». Серед своїх партнерів він виділявся особливою ексцентричністю, діловою хваткою та жагою до експериментів, зокрема, публічних.

У 1996 році «Приват» взяв під своє крило футбольний клуб «Дніпро» і назначив свого ставленика його президентом. Через якийсь час до спортивних «досягнень» Ігоря Коломойського додався прямий контроль над баскетбольним клубом «Дніпро» і хокейним клубом «Будівельник», а також опосередкований над багатьма професійними командами в різних видах спорту.

У другій половині дев’яностих група «Приват» вирішила завести власні інтереси в політиці. Вона стала одним із основних «акціонерів» партії «Батьківщина», а також почала «розкладати яйця по інших корзинах».

Ділові відносини поєднали Коломойського з братами Суркісами, тому його персону пов’язують також із СДПУ(о) — однією з партій влади на межі тисячоліть.

Наприкінці дев’яностих Коломойський з товаришами вже контролювали величезний промисловий пул, вони були власниками одного з найбільших в країні банків, а також мали важелі впливу в політиці та ЗМІ. Проте справжньої могутності вони набудуть у наступному десятилітті, потіснивши донецький клан із панівних позицій.

Цікаво, що станом на кінець дев’яностих років навіть у Дніпропетровську мало хто знав про існування Ігоря Коломойського. Обличчям «Привату» завжди був Сергій Тігіпко. Широкий загал українців дізнався про існування дніпропетровського мільярдера Коломойського через футбол. Відбулося це на початку нульових років, коли ФК «Дніпро» став завойовувати медалі Чемпіонату України та грати в єврокубках. Про те, що це суворий, жорсткий, цинічний бізнесмен, рейдер і тіньовий гравець у політиці людям стало відомо вже пізніше.

У нульових всі дізналися також про неофіційне прізвисько Коломойського — Бєня. Звісно, більшість людей подумали, що воно отримано на честь легендарного одеського нальотчика Бєні Кріка, з яким олігарха поєднують відчайдушність, сміливість, зухвалість та бажання завжди ходити лезом ножа. Проте інша інтерпретація говорить, що прізвисько пішло з почутої в дев’яностих роках по радіо пісні про Бєню-маклера, талановитого комерсанта, котрий ніколи не впустить вигоду.

Віктор Пінчук

Віктор Пінчук — це яскравий приклад великого українського бізнесмена, який прийшов у бізнес із наукової сфери. Наприкінці вісімдесятих-початку дев’яностих таку долю випробували сотні тисяч науковців по всьому колишньому Радянському Союзі, їхні історії на початку ділової кар’єри схожі, проте далі шанс, випадок та знайомство розвели їх різними шляхами на різні сходинки піраміди успіху.

Випускник Дніпропетровського металургійного інституту Віктор Пінчук перші свої професійні кроки робив на трубопрокатному заводі та в науково-дослідницькому інституті. Як сам розповідає, власний кооператив він із товаришами заснував у 1987 році, і вже через нього впровадив на заводі в білоруському Магильові розроблену ним самим технологію, що дозволила збільшити прибутки. Пінчук отримував невеличкий відсоток від різниці: кілька десятків тисяч карбованців на рік, що для молодих людей того часу було цілим статком.