Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Цьому завадили три тенденції. По-перше, радянська свідомість переважної більшості місцевого населення. Дніпропетровськ та область усі дев’яності старанно голосували за комуністів, а в нульові — за Партію регіонів, яка грала на одному електоральному полі з КПУ. Тісні зв’язки з Росією, промисловий характер, величезна кількість переселенців радянських часів, відчуття образи на Київ, який тягне з області всі ресурси та не дає нічого натомість, страх перед міфічною українізацією — ці фактори змушували людей обирати тих, хто вміє говорити мовою пролетаріату і обіцяти багато. По-друге, Юлія Тимошенко «відірвалася від коренів». Вона намагалася позиціонувати себе одночасно як дніпропетровського і всеукраїнського політика, проте мешканці міста не відчували спорідненості з нею, не відчували її опіки. Той самий Лазаренко, перебуваючи на найвищих посадах в державі, приділяв Дніпропетровщині особливу увагу: будував інфраструктурні об’єкти, лобіював місцевий бізнес (звісно, із власними інтересами). А Тимошенко не доклалася взагалі. Час від часу вона приїжджала в місто, виступала на площі та телебаченні, щось намарне обіцяла. Звісно, у якийсь момент дніпряни просто перестали їй вірити.

По-третє, Тимошенко завжди мала провальну кадрову політику в Дніпропетровській області. Керівником місцевого відділення «Батьківщини» із самого початку стала її рідна тітка, яка мала дуже специфічні уявлення про менеджмент і ефективну команду. Партію на місцях часто представляли доволі сумнівні особистості, яких легко було переманити в інші політичні проекти, зокрема у Партію регіонів. Бували випадки, коли від «Батьківщини» у Верховну Раду проходили або дуже нечисті на руку бізнесмени, або навіть кримінальні особистості.

Сергій Тігіпко

Сергій Тігіпко — черговий політик-парадокс. Його кар’єра знає багато злетів і падінь, але постійно, раз на кілька років він знову вистрибує на перші ролі в державі, вкотре позиціонуючи себе як молодого, амбітного, професійного реформатора, «третьої сили» у споконвічному українському протистоянні двох сторін.

Тігіпко є людиною, яка вийшла з імперії «ПриватБанку». Він був вихідцем із комсомольських вожаків, а наприкінці вісімдесятих — навіть першим секретарем обласного комітету ЛКРМУ. У тій самій структурі в той-таки час завідуючим відділом агітації та пропаганди працював згаданий тут Олександр Турчинов.

Восени 1991 року, коли комсомолу не стало, Сергій Тігіпко перейшов у приватний бізнес — він обійняв посаду голови ради правління комерційного банку «Дніпро». Тут версії різних людей розходяться. Мартинов називає Тигіпка автором ідеї створення банку, яку він підказав вже тоді провідним дніпропетровським бізнесменам. Але Боголюбов каже, що потреба у власній фінансовій установі у них з’явилася без чиєїсь сторонньої допомоги, а Сергія Тігіпка вони залучили як найманого менеджера. Акціонером він став лише потім.

Цим банком Тігіпко керував протягом п’яти років, зробивши його одним із найбільших на той час в Україні. У 1997 він покинув посаду в комерційній структурі, щоб переїхати в Київ та почати кар’єру політика. Ще в 1994 році молодий дніпропетровський спеціаліст був призначений позаштатним радником президента Кучми з питань монетарної політики. Через три роки він обійняв одну з найвищих посад в державі, ставши віце-прем’єром в Кабміні Павла Лазаренка. Тігіпко мав розробляти та координувати втілення економічних реформ.

Відставка Лазаренка та перехід його в опозицію до Кучми ніяк не вплинули на кар’єру Тігіпка. Він втримався на посаді також і в Уряді Валерія Пустовойтенка (ще одного політика, який починав своє сходження на владний Олімп із Дніпропетровська). Коли Кабмін очолив Ющенко, Сергій Тігіпко зайняв у ньому крісло міністра економіки.

На тлі інших можновладців Тігіпко завжди мав досить вигідний вигляд. Він багато працював, багато спілкувався з журналістами й пояснював тонкощі своєї роботи та плани на майбутнє. У 2000 році Сергій Тігіпко голосно грюкнув дверима, покинувши міністерське крісло через розбіжності в поглядах з Ющенком.

Проте його справжня політична кар’єра на тому тільки починалася. Невдовзі Сергій Тігіпко став депутатом Верховної Ради та лідером партії «Трудова Україна». Сам він розповідав, що в 2001 році мав величезні шанси стати новим прем’єром, свідомо до цього готувався, проте Кучма тоді віддав перевагу Анатолію Кінаху.

Десь на межі тисячоліть Тігіпко відійшов від «Привату», створивши на базі власних активів фінансову групу «ТАС». Кажуть, таку назву комерційна структура отримала на честь його старшої доньки — Тігіпко Ганни (Анна — російською) Сергіївни.