Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

У 1995 році на Південмаші було розроблено та вироблено перший в історії України власний космічний апарат — супутник «Січ-1».

Знайшлося застосування також знятим із військової експлуатації ракетам «Сатана». ПМЗ почав переробляти їх для мирного комерційного використання. Перший запуск, який відбувся в рамках програми «Дніпро», стався 21 квітня 1999 року.

Звісно, Південмаш станом на 2000 рік — це лише бліда копія того величного оборонного підприємства, яким ПМЗ був за двадцять років до того. Проте завод, на відміну від інших великих промислових об’єктів Дніпра, вижив у перше десятиліття незалежності та зміг перейти на нові умови та принципи діяльності.

У мене в пам’яті чомусь залишився такий спогад із дитинства. Приблизно восени 1991-го або навесні 1992-го наша класна керівничка казала: «Дивно, що не всі здали гроші у фонд класу, адже сьогодні вже восьме число: зарплати на підприємствах видані». Через кілька місяців подібна репліка вже не буде нести жодного сенсу, бо почнуться масові затримки платні, зупинення та закриття заводів і фабрик.

У дев’яності роки в місті не стало десятків, якщо не сотень радянських промислових підприємств та об’єктів їх обслуговування. Серед них можна згадати Завод медичного обладнання, Домобудівний комбінат, тютюнову фабрику, хлібні та цегельні заводи. Власники промислових об’єктів банально не знали, як змусити їх працювати в умовах відкритого ринку. Коли талановиті, розумні люди шукали нові шляхи і ринки збуту, коли вони модернізували виробництво, пересічні начальники знайшли простіший спосіб заробити гроші — розпродати за безцінь дороге обладнання, запустити в цехи орендарів чи взагалі продати приміщення тим, хто вміє працювати, проте не має власних стін.

Наприклад, перетворився на розважально-офісний центр дніпропетровський радіозавод «Весна», який нещодавно був одним із провідних виробників телевізорів у Радянському Союзі. На початку дев’яностих він безуспішно намагався осучаснити продукцію, зробити її конкурентоспроможною на фоні іноземної побутової техніки, яка заполонила Україну. Єдиний вид діяльності, який тепер веде цей колишній промисловий гігант, — здача приміщень в оренду.

Проте у дев’яностих роках у Дніпропетровську з’явився інший виробник телевізорів та побутової техніки: холодильників та пральних машин. Ним стала корпорація «Rainford». Почавши у 1992 році з продажу продуктів харчування, дніпропетровська компанія почала швидко зростати. У неї з’явилися мережа власних супермаркетів («Rainford», «Партнер», «Корзинка»), заводи з виробництва алкогольних (горілка «Карат») та безалкогольних напоїв (мінералка «Bon Boisson»), молочної продукції, шоколаду («Alpen Gold», «Millennium»), туристична компанія, торговельні центри. У 1998 році була заснована компанія «Rainford Electronics», яка спочатку збирала телевізори та холодильники за ліцензією компанії «Samsung», а потім вже побутову техніку під власним брендом. Однак криза 2008 року майже знищила корпорацію. Магазини «Rainford» стали однією із цілої низки великих мереж супермаркетів, що з’явилися у Дніпропетровську в дев’яності, серед яких зокрема «АТБ» і «ПІК».

З означених мереж до наших днів дожив лише «АТБ-Маркет». Цей бренд був створений у 1993 році на базі шістьох гастрономів компанії «Агротехбізнес». З кожним роком мережа збільшувалася. Протягом дев’яностих це були, загалом, пострадянські продуктові магазини, а вже супермаркетами торговельні точки «АТБ» стали на початку нульових. Тоді з’явився єдиний фірмовий стиль та концепція дискаунтера [1] Дешевий магазин, низькі ціни в якому зумовлені великим потоком людей, малими операційними розходами та відносно невеличкою кількістю товарів.— Прим. авт. ; асортимент супермаркетів обмежується лише найбільш ходовими товарами.

На початку дев’яностих у Дніпропетровську почали з’являтися і перші приватні магазини. Державні точки роздрібної торгівлі переживали кризу: вибір товарів був обмежений, якість обслуговування страждала, а логістика лишала бажати кращого. Тому забезпечення населення міста всім необхідним швидко перейняли на себе приватні торговельні структури.

Різноманіття товарів по-справжньому вражало. Але водночас більшість була засмучена фактом, що вся ця краса була для них недоступна: багато дніпропетровців ходило в нові магазини лише для того, щоб помилуватися вітринами. Особливо популярними були валютні магазини, наприклад, «ValSas» на набережній Перемоги в приміщенні їдальні Інституту фізкультури. Кажуть, що ця назва поєднала в собі імена власників точки: Валерія (або Валентина) та Олександра.