Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

У якийсь момент Геннадій Балашов став найвідомішою людиною Дніпропетровська. Він мав власну програму на телебаченні, де розповідав про своє бачення світу, політики та економіки. У березні 1998 я був присутній на його зустрічі як кандидата в депутати Верховної Ради з людьми біля ринку Кодак на житловому масиві Перемога-4. Там уже два роки працювали мої батьки реалізаторами парфумерії. Обидва на той момент були звільнені: батько — із заводу, мати — з конструкторського бюро.

Балашов справляв враження солідної, успішної людини. Я навіть тишком-нишком помацав його спину, бажаючи доторкнутися до живої дніпропетровської легенди. Згодом він переміг на виборах і переїхав до Києва.

У 1998 році його торговельної імперії вже майже не існувало. Бажаючи збільшити обсяги власного бізнесу, він почав вкладатися в різні авантюрні проекти. Наприклад, Балашов проголосив свою компанію відкритим акціонерним товариством, запропонувавши всім охочим вкладати фінанси, а потім отримувати дивіденди. Проте колишні надпопулярні торговельні центри в переходах уже не приносили стільки грошей — люди почали ходити за речами в спеціальні магазини та на базари.

Звісно, інвестори зосталися з поламаним возом. Акціонерне товариство швидко загнулося, а Балашов став фігурантом кримінальних справ та отримав масу позовів від людей, які довірили йому гроші. У Дніпропетровську з таким бекґраундом щось зробити вже було складно, і бізнесмен-авантюрист перебазувався у столицю, ставши депутатом Верховної Ради та лідером кишенькової партії «За красиву Україну».

Базарний дух занепав у Дніпропетровську у перші роки нового тисячоліття, внаслідок зростання економіки і збільшення доходів людей. Нарешті широке коло українців почало замислюватися над умовами, у яких воно витрачає гроші.

У нульових роках з вулиць міста почали зникати Наливайки з дешевим, але паленим алкоголем. Люди пішли в кафе та ресторани. Відвідувати базари та купувати на вулиці з рук стало не модно, навіть ганебно. Натомість у Дніпропетровську почали з’являтися великі торговельні центри — спочатку «Дафі» на Підстанції, потім «Мост-Сіті» у самому центрі, «Караван» на Лівобережному-3.

На межі століть почала зменшуватися у розмірах «Озерка». Її щупальця зникли з кількох сусідніх вулиць, із бульвару на проспекті Карла Маркса. У 2002 році комунальні служби демонтували відгалуження ринку на Привокзальній площі. Це стало гучним скандалом. Торговці активно протестували, судилися, проте правда була не на їхньому боці. Базар згорнули та перенесли в облагороджене місце.

Ринок на стадіоні «Металург» дожив до 2005 року. Звісно, на той час його пік популярності давно минув. Проте хтось-таки і далі ходив туди за речами. Знесли легендарне місце заради футболу. Україна вже планувала провести Євро-2012, і Дніпропетровську стала потрібна нова сучасна футбольна арена. Завод імені Петровського, якому належала територія «Металурга», передав її у власність ФК «Дніпро», щоб клуб побудував собі красень-стадіон на тридцять дві тисячі глядачів.

Тисячі торговців були категорично проти. Вони протестували під стінами міської ради і перекривали рух транспорту на центральних вулицях.

— Базар футболу не завадить! — пам’ятаю, сказав хтось із працівників ринку на камеру місцевих журналістів. Люди застрягли у дев’яностих, не звернувши увагу, наскільки змінився за останні роки світ.

Базар знесли, і у вересні 2008 відбулося урочисте відкриття стадіону «Дніпро-Арена». Щоправда, право на проведення матчів Євро-2012 Дніпропетровськ так і не отримав через неквапливість РНБО скасовувати заборону на приватизацію компанії «Дніпроавіа»; це перетворило повітряний простір міста в зачинену браму.

Втратив своє колишнє значення книжковий ринок. Театральний бульвар, на якому він був розташований, зазнав реконструкції, стихійну торгівлю спробували підпорядкувати, загнати під дах. Замість простих наметів, орендар території побудував пристойні торговельні місця, але вломив за них височезну ціну: більшість продавців одразу з’їхала. Хтось відкрив власні магазини, а частина колективно орендувала велике приміщення в торговому центрі неподалік від старого книжкового ринку. Дух «Книжки» зник, тусовка з бульвару — також. Ларьки залишились, але в новій подобі. Старі кіоски деінде функціонують, проте дедалі популярніші стають їхні варіації, які більше схожі на невеличкі магазини та кафе. Там продають м’ясні вироби, свіжу випічку, готову їжу, побутову хімію тощо. П’ятнадцять років тому мати свій ларьок було статусним — такі люди здавалися володарями міста.