Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Місцеві бізнес-кола опановували нові види діяльності; особливо популярною стала банківська справа. Завдяки їй місто наприкінці десятиліття перетворилося на фінансову столицю України.

Головним банком Дніпропетровська, а потім і України, став «Приватбанк». Він був заснований у березні 1992 року колишнім комсомольцем Сергієм Тігіпко та групою місцевих бізнесменів у складі Коломойського, Боголюбова, Милославського та Мартинова. У перші роки існування банк займався, передусім, обслуговуванням безготівкових розрахунків, зокрема, на потребу бізнесу засновників. Нова фінансова структура була оперативною та інноваційною, вона використовувала у своїй діяльності кращий іноземний досвід та нові технології. Це привабило представників приватного капіталу, які належно оцінили швидкість та зручність роботи з «Приватбанком».

Починаючи з 1995 року, «ПриватБанк» став одним із перших в Україні реєстраторів цінних паперів, що дозволило бізнес-групі «Приват» зайнятися приватизацією. У другій половині десятиліття банк почав займатися розвитком мережі філіалів по всій державі, вирішивши, що вкладені в нерухомість гроші стануть чудовою інвестицією. З 1996 року фінансова структура почала випускати та обслуговувати картки VISA. Згодом «Приват» стане найбільшим українським гравцем на цьому ринку, контролюючи близько 70% усіх кредиток у країні.

Найбільшим банком України «Приват-Банк» став завдяки своїй гнучкості, інноваційності, агресивній стратегії продажів і бажанню керівників постійно розвиватися. Ця структура однією з перших у державі перейшла на електронний документообіг та е-банкінг.

У якийсь момент «ПриватБанк» став для Дніпропетровська містобудівним підприємством, адже десятки тисяч працювали або безпосередньо там, або в структурах і на підприємствах, підконтрольних Коломойському та його партнерам. Приватівськими стали найбільші заводи регіону, футбольний клуб «Дніпро», один із найпопулярніших у Дніпропетровську телеканалів, фабрики з виробництва соків і мінеральних вод, центр водних видів спорту, готелі тощо.

І це тільки одна дніпропетровська банківська структура. Також місцеве коріння мають «Кредит-Дніпро», «ТАС» (наступне дітище Сергія Тігіпка), «Новий», «Український кредитний банк», «Класикбанк», «Радабанк» і «Земельний капітал».

Важка промисловість Дніпропетровська у дев’яності переживала системну кризу, проте в країні нарешті вийшов з підпілля малий бізнес. Люди, яких за радянських часів називали цеховиками та переслідували законом, тепер організовували легальні підприємства. Основними сферами діяльності малого та середнього виробничого бізнесу стали легка промисловість, виробництво харчових продуктів, меблів і сфера послуг.

Маленькі виробничі цехи виростали в порожніх приміщеннях збанкрутілих заводів, а часто прямо в квартирах і підвалах. Тоді в ЗМІ побутував справжній культ ділових людей. З кожної праски лунало, що будь-яка людина може стати мільйонером, якщо знайде для себе потенційно успішне заняття. Люди на кшталт російського підприємця Владіміра Довганя навіть пропонували всім охочим готовий бізнес (у цьому разі домашнє виробництво хліба та піци). Проте це працювало рідко.

У буремне десятиліття маленькі фабрики та цехи в Дніпропетровську з’являлися та зникали ледь не щодня. Усі пробували щось виготовляти; чиясь ініціатива згодом виростала у невеличке стабільне виробництво, а чиясь — горіла, і горе-підприємець уже шукав щастя у новій сфері. Це був період великих можливостей, ентузіазму та віри у майбутнє. Повноцінний ринок товарів тільки починав своє існування, більшість ніш була абсолютно незаповненою, а регулятивних законів майже не існувало (держава не навчилася ефективно заважати підприємцям).

Результатом першого десятиліття української незалежності в Дніпропетровську стали два різноспрямованих процеси. З одного боку, у місті відбулася помітна деіндустріалізація в сфері важкої та високотехнологічної промисловості. Попри те, що більшість великих заводів вижила, обсяги їхнього виробництва помітно зменшилися. Перестали існувати та випускати колись відому на всю країну продукцію десятки середніх підприємств, таких, як уже згаданий концерн «Весна». Властиво, це розхитало промислову міць Дніпропетровська. Науково-дослідницькі інститути в умовах деіндустріалізації стали практично зайвими: вони скорочували персонал, закривалися і здавали приміщення в оренду, намагаючись вижити.