Гарольд Роббинс - Пірат

— Я придумав,— сказав Самір, підіймаючи на неї очі.

Вона глянула на малого й усміхнулася. Вона знала про що йдеться.

— Так?

— Ти привезеш нам пречудовий подарунок,— сказав він поважно. — Як ти гадаєш, непогана думка?

— Цікава думка. А про який подарунок ти мрієш?

Він нахилився і щось прошепотів братові на вухо. Той кивнув.

— Пам'ятаєш бейсбольні кепки, ну, такі, як носить татко, коли він на човні? — спитав він.

Вона кивнула.

— Зможеш нам привезти схожі до тих? — спитав він.

— Спробую.

— Дякуємо, мамусю,— дружно вигукнули вони.

Вона ще раз поцілувала їх, і вони, не озираючись, вибігли. На хвилю вона сіла на стілець, потім підвелася і пішла до своєї кімнати. Коли о дев'ятій Юсеф прибув на лімузині, вона вже на нього чекала.

Монотонне гудіння двигунів та сонні таблетки почали діяти. Вона заплющила очі і згадала про Юсефа. Що він намагався зробити? Діяв він по своїй волі чи за вказівкою Бейдра? Дивно, що Бейдр не з'являється вже три місяці. Так довго вони в розлуці ще не були. Це не просто інша жінка. Тут щось інше. Вона знала про зальоти Бейдра і про його жінок ще задовго до того, як вони побралися. Так як і він знав про її скороминущі зв'язки.

Ні йому, ні їй не хотілося доскіпуватися до подробиць. Ні, тут щось інше. Дещо глибше і важливіше. Та вона ніколи про це не дізнається, якщо він сам не розкаже.

Хоча він і став багато де в чому узахіднений, а вона стала мусульманкою, вони все ще були віддалені одне від одного філософією цілого тисячоліття. Це тому, що хоч Пророк і наділив жінок більшими правами, аніж вони мали доти, він усе ж не дав їм рівності. По суті, всі їхні права були підпорядковані бажанням чоловіків.

Це єдине, що лишається ясним у їхніх стосунках. Знала це вона, знав і він. Немає нічого такого, чого б він не міг у неї забрати, якщо йому заманеться, навіть її дітей.

По тілу пробігли дрижаки. Та вона відкинула цю думку. Ні, він цього ніколи не зробить. Вона йому потрібна ще багато для чого. Як от і зараз, коли він захотів, щоб вона з'явилася в західному світі поруч з ним, аби там не думали про нього, як про чужинця.

Це була остання думка Джордани перед тим, як вона заснула.

Обіднє сонце пробивалось крізь листя дерев у лоджію будівлі басейну для водного поло, що біля готелю «Беверлі Хіллз», кидаючи тонкі лінії на рожеві скатертини. Бейдр сидів у затінку однієї з кабінок, ховаючись від сонця. Навпроти нього сиділи Керрідж та два японці. Він спостерігав за тим, як вони доїдали обід.

Ножі та виделки було скрупульозно покладено на тарілки по-європейському — паралельно одне одному, щоб показати, що вони закінчили їсти.

— Каву? — спитав він.

Вони кивнули. Помахом руки він покликав кельнера і замовив чотири кави. Бейдр запропонував їм сигарети, ті відмовилися, тоді він запалив сам і сидів, спостерігаючи за ними.

Старший японець щось сказав супутнику своєю мовою. Молодший подався вперед.

— Пан Хоккайдо питає, чи у вас був час обдумати його пропозицію.

Бейдр звернувся до молодика, хоча він і знав, що Хоккайдо розуміє кожне його слово.

— Я все обдумав.

— І? — молодик не міг приховати свій інтерес.

Бейдр помітив, як по обличчю старого прокотилася хвиля осуду і хутко зникла.

— Нічого не вийде,— сказав він. — Угода надмірно одностороння.

— Не розумію,— сказав молодик. — Ми ладні збудувати вам десять танкерів по запропонованій вами ж ціні. Все, що ми просимо,— це проводити фінансові операції через наші банки.

— Здається мені, ви не зрозуміли,— спокійно сказав Бейдр. — Ви говорите про продаж, а я зацікавлений у створенні цілого консорціуму. Я не бачу сенсу в конкуренції один з одним у купівлі певного майна. Все, чого ми цим можемо досягти,— нагвинтити ціну, яку врешті-решт самі ж будемо платити. Як приклад, розглянемо угоду «Ранчо «Дель Соль». Його щойно купила одна із ваших груп.

— То була інша група, не наша,— швидко сказав молодий чоловік. — Та я не мав уявлення, що ви в цьому зацікавлені.

— Я не був,— сказав Бейдр. — Та в тій галузі можлива інша велика розробка, в якій зацікавлені ми і ваша група також. Кінцевим результатом є те, що початкова ціна підскочила вдвічі і все, що кожен з нас буде отримувати, вже втрачене ще до того, як ми розпочали проект.

— Ви ведете перетрактації через ваш банк в Ла Гойя? — спитав молодик.

Він повернувся до Хоккайдо і швидко заговорив по-японському. Хоккайдо уважно слухав, киваючи, а потім відповів. Молодик звернувся до Бейдра: