Гарольд Роббинс - Пірат

— Мені шкода,— сказав він.

Бен Езра втупився в нього розгублено.

— Вона не може бути мертвою,— видавив він.— Дивіться, в неї рухається живіт.

Самір поглянув на жінку. Бен Езра мав рацію. Здавалося, що в животі жінки прокочувалася хвиля.

— Дитя! — скрикнув Самір. Він сягнув до саквояжу і дістав скальпеля.

— Що ви робите? — вимогливо спитав Бен Езра.

— Дитина! — розтлумачив він.— Ще не пізно врятувати дитину.

Самір не мав часу на те, щоб розстебнути одяг жінки. Він хутко його розрізав. Нараз оголився живіт жінки, синюшного відтінку, розпухлий.

— Тепер закрийте очі, не дивіться,— кинув він.

Бен Езра зробив так, як йому сказали.

Самір вправно зробив надріз. Тонка шкіра луснула майже з виляском. Самір розчахнув черевну порожнину і за мить тримав дитину в своїх руках. Він швидко перерізав пуповину і зав'язав її. Два різких ляскачі по гузні дитини — і здоровий плач немовляти заповнив намет.

Він поглянув на батька.

— У вас — син,— сказав він.

Бен Езра, широко розплющивши очі, дивився на нього з дивним виразом. Він мовчав.

— У вас — син,— повторив Самір.

В очах Бен Езри стояли сльози.

— Що ж я робитиму з сином? — спитав він.— Без жінки, а попереду ще шістсот миль пустелі. Дитина помре.

— Ми охоче дамо вам харчі,— сказав Самір.

Єврей похитав головою.

— Це не допоможе. До того ж я криюсь від поліції. Мені нема чим годувати дитину.

Самір мовчав, усе ще тримаючи дитя на руках. Бен Езра поглянув на нього.

— А як ваша дитина? — спитав він.

— Мертва,— просто відповів Самір.— Гадаю, що Аллах у своїй мудрості не зважив доцільним відповісти на наші молитви.

— То був син? — запитав єврей.

Самір похитав головою.

— Дівчинка.

Бен Езра ще раз глянув на нього.

— Можливо, Аллах мудріший за нас обох і тому звів нас у пустелі разом.

— Не розумію,— відказав Самір.

— Якби не ви, дитя померло б разом з матір'ю. Ви доводитеся батьком йому більше, аніж я.

— Ви з глузду з'їхали,— кинув Самір.

— Ні,— здавалося, що голос Бен Езри набирав впевненості.— Зі мною він помре. Коли я візьму його, то цей тягар зведе мене до могили теж. Та Аллах зглянувся на ваші молитви про сина. З вами він виросте в добрі і достатку.

Самір глянув євреєві в вічі.

— Але ж він буде мусульманином, а не євреєм.

Бен Езра пильно подивився на лікаря.

— Чи це справді важить? — запитав він.— Чи не ви мені сказали, що всі ми подорожні в одному і тому ж морі?

Самір подивився на крихітне хлоп'я в своїх руках. Неждано його охопила така любов до нього, якої він не відчував ніколи. Справді, Аллах по-своєму зглянувся на їхні молитви.

— Нам не можна баритися,— сказав він.— Ходімо зі мною.

Самір заніс немовля до свого покою.

— Беріть ту дитину.

Бен Езра підняв мертвонароджене немовля і пройшов за завісу. Самір поклав свого сина на стіл і загорнув його в чисте біле полотно. Ледь він закінчив, як зайшли Аїда з Фуадом.

Він глянув на жінку.

— Скупай мого сина,— наказав їй.

Якусь хвилю жінка безтямно дивилася в його очі, а потім її вуста заворушилися.

— Хвала Аллаху.

— Для цього буде час при ранковій молитві,— обірвав він її, потім перевів погляд на ватажка каравану.

— Ти йди зі мною,— і першим пройшов за завісу.

Так само раптово, як віхола звалилася на них, так вона і ущухла. Ранок цього дня видався світлим і чистим. На краю оази, біля свіжих могил, стояли два чоловіки. Поруч з Бен Езрою стояли його два віслюки: один з поклажею води та харчів, а другий — під старим вичовганим шкіряним сідлом. Бен Езра і Самір ніяково дивилися один на одного. Жоден не знав, що сказати.

Ісайя Бен Езра простягнув руку. Самір потис її мовчки. Вони відчували тепло і приязнь один до одного. За хвилю руки опустилися, і єврей скочив у сідло.

— Кхатрак,— сказав він.

Самір глянув на нього. Правою рукою він зробив традиційний жест: торкнувся чола, вуст і, нарешті, серця.

— Ас-салам алейкум. Бережи тебе Господь.

Бен Езра мовчки подивився на могили, а потім — на Саміра. В очах обох чоловіків стояли сльози.

— Алейхем шолом,— сказав він і стьобнув свого віслюка.

Якийсь час Самір стояв, дивлячись йому вслід, по тому повернувся і повільно пішов до свого намету. Біля входу на нього чекала Аїда, в її голосі бриніло збудження.

— Господиня прокинулася.

— Ти їй сказала? — запитав він.

Служанка заперечливо похитала головою.

Він ввійшов через занавішені двері і взяв дитину на руки. Коли його дружина відкрила очі, він стояв поруч неї і, всміхаючись, дивився на неї.