Гарольд Роббинс: Пірат

— То ж бо й воно,— Самір посміхнувся і простягнув руку.— Мене звуть Самір Аль Фей.

Чоловік потиснув руку.

— Ісайя Бен Езра.

До кімнати, з невеличкою мисочкою та ложкою, повернулася Аїда. Все це вона передала Самірові.

— Принеси свіжу серветку,— наказав він.

Взявши серветку, він присів біля матрацу, потім змочив серветку в теплій воді і притиснув її до вуст жінки.

— Дивіться, як я роблю,— звернувся він до чоловіка.— Трохи розтуляйте їй вуста, щоб краплі просочувалися до горла. На мою думку, тільки цим можна замінити внутрішньовенне підживлення глюкозою. Тільки робіть це дуже помалу, щоб вона не похлинулася.

— Розумію,— відказав Бен Езра.

Самір звівся на ноги.

— А зараз я мушу подбати про власну дружину.

Бен Езра питально подивився на нього.

— Ми повертаємося додому з прощі до Мекки, і тут нас настигла буря. Так, як і ви, ми хотіли, щоб наша дитина народилася вдома, та, видно, не судилося. Перейми почалися в неї трьома тижнями раніше,— Самір зробив красномовний жест.— Шляхи Аллаха незбагненні. Якби ми не поїхали до Мекки просити його, щоб він послав нам сина, і якби ви не захотіли, щоб ваша дитина народилася на землі обітованій, навряд чи ми б зустрілися.

— Вдячний Господу, що ви отут опинилися. Хай він пошле вам сина, за якого ви молитеся.

— Дякую,— відказав Самір.— І хай Аллах вбереже вашу дружину та дитину від всіляких напастей.

Він вийшов за параван, що розділяв покої, а Бен Езра повернувся до своєї дружини і став зволожувати її вуста змоченою серветкою.

І тільки десь за годину до світанку буря досягла свого апогею. Надворі, за стінками намету, віхола ревіла, мов відлуння далекої гармати, а пісок лупцював по наметові, ніби град, що сипався з розсердженого неба. Саме в цю мить Набіла зойкнула від болю та страху.

— Дитина, що в мені,— мертва. Я не відчуваю її життя та рухів.

— Цить,— лагідно сказав Самір.— Все буде гаразд.

Набіла потяглася до його руки. В її голосі зазвучав розпач.

— Саміре, пам'ятай свою обіцянку. Дай мені померти.

Він дивився на неї, і його зір стали застилати сльози.

— Я кохаю тебе, Набіло. Ти народиш мені сина.

Він діяв спритно, настільки спритно, що вона навіть не відчула, як підшкірна голка ввійшла в її вену, а відчула лише солодку хвилю полегкості, коли морфій почав діяти.

Він утомлено випростався. Вже більше двох годин він не міг своїм стетоскопом віднайти серцебиття дитини. А тим часом Набіла мучилася дедалі дужче від болю, а розширення було незначним.

— Аїдо,— гукнув він до старої служниці.— Поклич ватажка каравану. Щоб прийняти дитину, мені знадобиться його допомога. Та перед тим, як він ввійде до намету, старанно помий його.

Вона кивнула і з острахом вибігла з покою. Самір почав хутко викладати інструменти на чисте біле полотно поруч з ліжком.

Раптом Набіла здригнулася, і з неї стала струменіти кров. І справді, щось коїлось неладне — Набіла кровоточила. Було явно, що її напружене тіло намагалося виштовхнути дитину. Та Самір ніяк не міг намацати голівку немовляти. Тепер він знав, у чому була заковика. Вихід матки був перекритий послідом.

Пляма на простирадлі швидко збільшувалася, і Самір шалено працював, тамуючи наростаючий страх.

Ввівши руку в Набілу, він розширив шийку матки настільки, щоб мати змогу витягти послід. Вийнявши кривавий згусток, він розрізав плодовий мішок і скерував немовля, щоб воно вийшло з її тіла. Потім хутко перерізав пуповину і повернувся до Набіли. На якусь мить він затаїв подих, а коли побачив, що кровотеча припинилася, з полегшенням зітхнув. І лиш тоді він уперше поглянув на дитину.

То була дівчинка, і вона була мертва. Він знав це, навіть не доторкнувшись її. Він знов перевів погляд на Набілу, і в нього з очей покотилися сльози. Тепер вона вже ніколи не народить йому сина. Взагалі — нікого. Він буде стежити, щоб вона ніколи не завагітніла,— загроза її життю була б надто значною. Він відчув, як його охоплює розпач. Можливо, вона мала рацію. Смерть могла б бути милосердям.

— Лікарю! — в завішених дверях з'явився Бен Езра.

Самір дивився на єврея широко відкритими очима; зір йому потьмарився. Він не міг промовити ані слова.

— Моя дружина, лікарю,— переляканим голосом проказав Бен Езра.— Вона не дихає!

Самір механічно підхопив свій лікарський саквояж. Він знову глянув на Набілу. Морфій робив свою справу добре. Вона солодко спала. Він швидко перейшов до іншого покою.

Він стояв перед непорушною жінкою навколішках, шукаючи стетоскопом її серцебиття. Його не було. Він миттю приготував шприц з адреналіном і вколов прямо в серце жінки. Він силоміць відкрив їй рота і намагався вдмухнути в її легені повітря, та все було намарне. Зрештою він обернувся до чоловіка.