Гарольд Роббинс - Пірат

У білявої американки була та сама награна фахова усмішка, яку виробляють у себе стюардеси незалежно від того, на якій повітряній лінії вони працюють. Той факт, що це був власний літак його батька, здавалося, ніяким чином не впливав на її ставлення до пасажирів.

— Сподіваюся, ви вдоволені польотом, містере Аль Фей.

— Все було чудово, дякую,— кивнув він.

— Ми швидко прилетіли,— сказала вона.— З Бейрута — лише за вісімдесят сім хвилин.

— Дуже швидко,— згодився він.

Літак зупинився. Через ілюмінатор йому було видно, як кадилаки почали підкочуватися ближче. З першого автомобіля вискочили декілька чоловіків у напіввійськовій формі. Кожен тримав у руках автомат, і вони враз розбіглися займати навколо літака призначені їм місця. Дверці другого автомобіля були зачинені. Крізь темно-коричневі сонцезахисні шибки Бейдрові не було видно, хто там сидить усередині. Трап, який штовхали через доріжку чотири робітники, підкотився до літака.

Бейдр смикнув пряжку, звівся на ноги і рушив до дверей. Джабір перегородив прохід рукою.

— Почекайте хвилинку, паничу, зробіть таку ласку.

Бейдр кивнув, і слуга пішов до дверей перший. З кабіни вийшов другий пілот і став з стюардесою біля виходу. Відчинити двері вони не збиралися. Джабір відгорнув полу куртки і витяг з-під пахви важкий автоматичний пістолет «люгер», відтяг запобіжника і став з ним напоготові.

У двері постукали. Раз, два, три. Другий пілот підняв руку і поглянув на Джабіра.

— Раз, два,— сказав слуга.— Вони мають відповісти: раз, два, три, чотири. Коли не так — злітаємо.

Пілот кивнув. Стукнув кулаком у двері: раз, два.

Відповідь була негайна і правильна. Пілот потягнув засув, і двері широко відчинилися. Вгорі на трапі вже стояли два охоронці. Біля підніжжя сходинок — ще два.

Бейдр рушив до дверей, та Джабір знову перегородив дорогу рукою.

— З вашого дозволу, паничу.

Він ступив на трап і швидко переговорив арабською мовою з одним із охоронців, потім повернувся до Бейдра і кивнув.

Нестерпна спека пустелі залила юнака ще до порога. Бейдр вийшов на сонце, часто кліпаючи від яскравого світла. Він почав спускатися по трапу, і тоді дверцята другого лімузина відчинилися — звідти вийшов його батько.

Він рушив назустріч Бейдрові, а слідом за ним ішли охоронці. На ньому було традиційне легке убрання шейха пустелі, а його голову і шию захищала від сонячних променів гутра. Бейдр поспішив до батька, взяв простягнуту руку і припав до неї устами в традиційному прояві поваги.

Самір другою рукою підняв голову сина. Його очі довго вдивлялися в обличчя юнака, потім він нахилився, обійняв його і розцілував в обидві щоки.

— Мархаб. Ласкаво просимо до нашого дому, синку.

— Йа халабік. Це щастя знову бути вдома,— Бейдр випростався. Він був на голову вищий за батька.

Самір подивився на нього знизу вгору.

— Ти підріс, мій сину,— сказав він з гордістю.— Ти змужнів.

— Вже 1951 рік, тату,— усміхнувся.— Ніхто не залишається хлопчаком навічно.

Самір покивав головою.

— Ми пишаємося тобою, мій сину. Ми пишаємося твоїми успіхами в американських школах, пишаємося тим, що тебе прийняли в Гарвардський університет, що в Бостоні, штаті Массачусетс.

— Я прагну щосили того, щоб батьки мої пишалися мною і раділи,— сказав Бейдр.— Він глянув на автомобіль.— А як моя мати і сестри?

Самір усміхнувся.

— Вони здорові. Незабаром ти їх побачиш. Твоя мати з нетерпінням чекає на тебе вдома, а твої сестри з чоловіками сьогодні вечором прийдуть до нас на вечерю.

Якщо Бейдр і був розчарований тим, що вони не приїхали на летовище, щоб привітати його, то він не став цього виказувати. Це не Сполучені Штати, де він прожив останні п'ять років. Арабчанки не показуються на людях; принаймні порядні жінки.

— Я чекаю на зустріч з ними,— сказав він.

Батько взяв його під руку.

— Ну, синку, пішли до машини. Там нам буде прохолодніше. Це остання модель, з кліматизацією проти цієї нестерпної спеки.

— Дякую, тату,— Бейдр чемно почекав, доки батько сяде в машину перший.

До автомобіля хутко підбіг охоронець з автоматом і зачинив за ними дверцята, потім сів на передньому сидінні, поруч з водієм. Решта охоронців втиснулися до лімузина, що стояв попереду. Коли вони рушили, Бейдр побачив, як погоничі стали палицями підганяти верблюдів до літака, щоб забрати речі та провіант. Автомобіль виїхав з летовища і повернув на бетонну дорогу, що вела в гори, які бовваніли за кілька миль. Позаду них прилаштувався броньований лендровер з кулеметом на кузові.