Гарольд Роббинс - Пірат

— У Писанні говориться, що за рішення, прийняте поспіхом, часто доводиться жалкувати,— сказав коротун.

— У Писанні також говориться,— підкреслено процитував Бейдр,— що, коли людина живе чесно, їй нема за чим жалкувати.— Він натиснув кнопку на сигнальному пристрої, вмонтованому в електронний годинник на його письмовому столі, і попрямував до дверей.

— Пане Аль Фей,— обізвався Ясфір.

Бейдр озирнувся.

— Слухаю.

— Ще до приходу зими буде війна,— ліванець уперше заговорив арабською мовою.— Коли вона закінчиться, ми будемо контролювати Близький Схід. Ізраїль перестане існувати, бо ми поставимо світ на коліна. Старі порядки міняються — в народі постає нова сила. Якщо ви приєднаєтеся до нас зараз, то будете з переможцями.

Бейдр не відповів.

— Піски пустелі почервоніють від крові наших ворогів,— додав Ясфір.

— І нашої власної,— відказав Бейдр — І коли це все скінчиться, нічого не зміниться. Якихось сто ярдів сюди, сто ярдів туди. Ми — просто пішаки в руках великих держав. Росія та Америка не можуть допустити, щоб виграла одна із сторін.

— Вони будуть змушені прислухатися до нас,— сказав Ясфір.— Ми контролюємо постачання їх нафтою. Якщо ми перекриємо кран, вони стануть на коліна.

— Тільки до деякої міри,— відказав Бейдр.— А потім вони вимусять нас стати на наші власні коліна.

В двері постукали. Бейдр відімкнув їх і відчинив.

— Проведіть, будь ласка, містера Ясфіра до товариства,— сказав Бейдр Керріджові. Потім звернувся до ліванця: — Якщо вам щось понадобиться для того, щоб ваш візит приніс вам більше приємності, ми — до ваших послуг.

Ясфір дивився на нього широко розплющеними очима. Біль розчарування пік його груди. Та він видавив з себе посмішку. Бо коли Бейдр дізнається, що його дочка — в їхніх руках, все швидко переміниться.

— Кхатрак,— промовив він.— Ви не заперечуєте?

— Ідіть з миром,— сказав традиційне прощальне слово арабською мовою Бейдр. Він зачинив за ними двері, підійшов до столу і взяв папку. Якийсь час дивився на неї, а потім кинув у кошик для сміття.

Це була просто наживка, щоб спіймати його на гачок. Вони навіть не збиралися проводити операцію з цими паперами. Тепер він це знав. Він усвідомлював також і те, що вони від нього не відступляться. Вони не заспокояться до тих пір, доки стягнуть світ до свого власного рівня. А якщо таке не вдасться, зруйнують його.

Раптом на нього навалилася втома, він підійшов до столу, сів і заплющив очі. В уяві постали ніжні чисті очі його батька, що зазирали йому в саму душу. Картина виринула з пам'яті про дитинство. В той час йому заледве виповнилося десять років.

Дітлахи грали у війну, і він гатив свого товариша кривою дерев'яною шаблею і репетував: «Умри, невірний, умри! Іменем Пророка, умри!»

Раптом шаблю у нього вирвали, він здивовано озирнувся і побачив батька.

Його товариш плакав і шморгав носом. «Чому ти зупинив мене? — спитав він сердито.— Ахмед грав єврея».

Батько опустився на коліна так, щоб подивитися йому в очі.

«Ти блюзнірствував,— сказав він лагідно,— Ти вимовляв ім'я Пророка, щоб виправдати свої власні дії».

«Та ні ж,— відказав він.— Я захищав Пророка».

Батько похитав головою.

«Ти забуваєш, мій сину, що Пророк, якого ти намагаєшся захистити насильством, знаний також як Провісник Миру».

Це було тридцять літ тому. А у пам'яті його вже зринули інші спогади.

Двомоторний ДС-3 облетів летовище по краю пустелі, готуючись до приземлення. Злітно-посадочна смуга мерехтіла в полудневій спекоті. Бейдр почув, що літак випустив шасі, і почав розглядати поле через ілюмінатор. В дальньому кінці злітно-посадочної смуги стояли в чеканні кілька великих чорних кадилаків; за ними, в затінку пальмових дерев, відпочивали верблюди та їхні погоничі. Скрекотіння закрилків свідчило про те, що літак пішов на посадку.

Бейдр оглянув салон. Стюардеса вже сиділа на своєму місці, пристебнувшись поясом до сидіння. Джабір, що сидів навпроти нього, пристебнувся теж. Коли літак став плавно знижуватися над пустелею, він пристебнув і свого пояса.

Під ілюмінатором проносився пісок, і здавалося, що пілот приземлить літак на піщаний ґрунт пустелі. Потім під ним побігла бетонна посадочна доріжка, коли колеса торкнулися її, літак здригнувся. За мить пілот натиснув на гальма, Бейдра смикнуло вперед, і пояс врізався йому в живіт. Тиск одразу ослаб, і літак м'яко покотився до кінця злітно-посадочної доріжки. Шум двигунів у салоні стишився, стюардеса встала зі свого місця і рушила до нього.