Гарольд Роббинс - Пірат

Поговоривши з ним, він поклав слухавку і відчув полегшення. Відтепер, хоч коли б Лейла вийшла з будинку, вона буде під наглядом. До кінця тижня він матиме повне уявлення про те, з ким вона бачиться, а також про кожного її приятеля в Женеві. Можливо, коли всі відомості складуться докупи, він зможе збагнути, чим вона керується.

До контори Керрідж прийшов ще до восьмої ранку. Він знав, що о цій порі там ще не буде нікого і він застане Бейдра за сніданком. Час уже телефонувати до Бейдра. Він, мабуть, уже підключив шифратора. Керрідж набрав номер.

— Дік? — озвався Бейдр.

— Так.

— Натисни на вимикач.

Він почув, як на лінії задзижчало, і натиснув на кнопку шифратора. Дзижчання відразу ж припинилося.

— Тепер гаразд?

— Відмінно,— сказав Бейдр. — Що там таке?

— «Арабляльки»,— він говорив стисло. — Вони — вивіска. Боюсь, що ми возили для них наркотики. — Він стисло розповів, про що зміг довідатися.

Якусь мить Бейдр мовчав.

— Як ми в це встряли? — спитав він. — Чи про все було домовлено в Бейруті?

— Ні, в Парижі. Мене проінформували, що умову підписав сам Юсеф.

— Я цього й боявся. Я чув, що він зустрічався з Алі Ясфіром. Та я не думав, що Юсеф зважиться піти на таке самотужки. Мабуть, його спонукали до цього великі гроші.

Керрідж здивувався.

— Ви знали про контакти між ними?

— Так, але я думав, що Юсеф прагне тільки підгримувати зв'язки з цими людьми. Очевидно, що я помилявся. На його ліві справи я дивився крізь пальці. То були більш-менш звичні справи. Але це вже щось інше.

— Що ми з цим будемо робити?

— Небагато ми можемо зробити. Розкрити цю махінацію публічно ми не можемо, бо це може стати для нас скринькою Пандори. Одне слово — і ми втратимо комісійні привілеї митниці США, а також пільги перевозок.

Нам доведеться залагоджувати цю справу самим, без публічності. Треба визначити, як глибоко ми вскочили в цю халепу.

— Ви прибудете сюди, щоб зустріти його? — спитав Дік.

— Ні. У Женеві забагато допитливих спостерігачів. Краще запросити його до мене в Гштад.

— Гаразд. Бажаєте, щоб я приїхав теж?

— Гадаю, що вам краще лишатися на місці. Що менше людей біля нього, то краще.

Дік згадав і ще про одну річ.

— До мене дійшли чутки, що Мафрад і Ріад — дуже близькі приятелі. Гадаєте, що ваш колишній тесть може бути якось з ними пов'язаний?

— Неможливо! — реакція Бейдра була категорична. — Ріад — старомодний консерватор. Він і близько не підійшов би до такого діжа, як Мафрад, навіть тоді, коли б той був обсипаний золотом.

— Я просто подумав, що вам це треба знати,— сказав Дік. І він згадав Лейлу. Слова мало не зірвалися з язика, але він передумав. Треба почекати до суботи, коли він буде знати більше. Поклавши слухавку, він деякий час сидів, розмірковуючи. Якщо між цими родинами немає ніякого зв'язку, чому вона так наполегливо твердила, що він є? Щось тут не те, але розібратися в цьому поки що важко.

Двері відчинилися і зайшла його секретарка. Вона здивовано заклякла.

— Містере Керрідж,— сказала вона з швейцарським акцентом. — Ви сьогодні прийшли рано.

— Так, треба було зателефонувати, вирішити деякі важливі справи.

— Може, вам кави?

— Вип'ю з задоволенням. І принесіть ваш журнал. Я хочу послати телекс Зіядові до Парижа.

Коли вона повернулася з журналом, він передумав і вирішив замовити переговори.

Телефоном він зможе повідомити про виклик Бейдра недбалішим тоном, аніж то можна зробити в холодному телексі. Він смакував каву, коли Юсеф відповів по телефону.

— Шеф попросив мене зателефонувати вам і попросити, щоб ви приїхали до Гштада, коли у вас буде час, щоб переговорити,— сказав він.

У голос Юсефа прокралася нотка тривоги:

— Чи щось там особливе?

Дік засміявся.

— Я не думаю. Між нами, я гадаю, що йому трошки надокучило грати роль сім'янина. Можливо, він шукає привід для відлучки.

Юсеф, очевидно, відчув полегшення.

— У мене якраз є привід. Вінсент згодився розірвати з нами контракт без оплати зверх того, що ми уже йому виплатили. Я можу сказати, що шефові треба приїхати сюди, щоб підписати папери.

— Йому це сподобається,— сказав Керрідж.

Відчуваючи, що конфіденційність установлена, Юсеф заговорив майже панібратським тоном:

— У чому полягає зацікавленість шефа в «Арабляльках»?

Дік відповідав у такому ж тоні:

— Не можу нічого сказати. Він не говорив мені. Та ви знаєте його до такої ж міри, як і я. Він цікавиться будь-якою новою справою, якщо вона пахне грошима. Можливо, він хоче ввійти в долю.