Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Геноцид стосувався дій, «спрямованих проти окремих осіб не через їхні індивідуальні якості, а через те, що вони належали до національних груп», — написав Лемкін у 9-му розділі. «Нові поняття потребують нових термінів» {345} 345 [84] «Нові поняття потребують нових термінів»: Lemkin, Axis Rule, 79. / [c. 276] . Як він дійшов до такого вибору, остаточно не зрозуміло. {346} 346 [85] Як він дійшов до такого вибору: Uwe Backes and Steffen Kailitz, eds., Ideokratien im Vergleich: Legitimation, Kooptation, Repression (Vandenhoeck & Ruprecht, 2014), 339; Sybille Steinbacher and Fritz Bauer Institut, Holocaust und Volkermorde: Die Reichweite des Vergleichs (Campus, 2012), 171; Валентин Джетнер — автору, електронний лист, 8 січня 2014. / [с. 276] На рік раніше він зробив пропозицію польському уряду у вигнанні у Лондоні, використавши польське слово « ludobójstwo », буквальний переклад німецького слова « Völkermord » (вбивство людей), — формулювання, яке використав поет Август Граф фон Платен (у 1831), потім — Фрідріх Ніцше у «Походженні трагедії» (1872). Лемкін вжив слово «геноцид» без жодних пояснень. Обране слово було реакцією проти «грандіозного плану» Німеччини змінити біологію окупованих територій шляхом безперервного впливу на них. «Знищення націй та етнічних груп» потребувало ліквідації інтелігенції, знищення культури, відчуження багатств. Населення цілих територій мало бути винищене голодомором або іншими формами масового вбивства. Лемкін описував стадії знищення, наводячи приклади, наче обвинувач, що викладає факти своєї справи у суді.

Друга частина книжки стосувалася заходів, вжитих у сімнадцяти окупованих країнах, від А (Албанія) до Ю (Югославія). Для кожної території книга докладно описувала етапи гноблення етнічних груп, зокрема євреїв, поляків і циган. Побіжно було згадано групу людей з обмеженими можливостями. Початковий аналіз було уточнено. Відразу після того, як країну окуповували, обраній групі присвоювався певний статус, а тоді кожен, хто належав до цієї групи, мав себе виділити: у євреїв це була пов’язка на руку з зіркою Давида «не менше ніж десять сантиметрів шириною». Далі вводилася заборона діяльності, тоді конфіскація майна, тоді заборона вільного пересування і користування громадським транспортом. Потім створювалися гетто, куди переміщували групи і погрожували смертю в разі несанкціонованого покидання цієї території. Тоді відбувалося масове перевезення з окупованих територій в центральну, визначену область — Генерал-губернаторство Ганса Франка. Це була зона ліквідації, спершу шляхом зменшення продовольчих пайок до межі голоду, потім — розстрілами у гетто й іншими засобами. Лемкін знав про «транспорт», про використання «спеціальних потягів», що везуть у «невідомий» пункт призначення. Він підрахував, що вже було вбито близько двох мільйонів людей. {347} 347 [86] Він підрахував, що: Lemkin, Axis Rule, 89. / [с. 277]

Цей аналіз був детальним і первинним, до якого додавалися докази, викладені в останній частині книги, — чотириста сторінок декретів, перекладених англійською. Тут були подробиці — знаряддя вбивства, — записані, доступні, незаперечні. Багато документів, які підписав Франк, походили з Польщі, наприклад його перша відозва. «Зі створенням Генерал-губернаторства {348} 348 [87] «Зі створенням Генерал-губернаторства»: Проголошення створення 26 жовтня 1939 року, там само, 524. / [с. 279] , — проголошував Франк, — польські території надійно перенесено у сферу інтересів Німеччини». Усе свідчило про те, що Лемкін постійно тримав у полі зору Франка — юриста, чиї погляди були антитезою до усього, у що вірив він сам.

Лемкін був фізично та емоційно виснажений, однак продовжував розмірковувати над практичною перспективою. Чинні міжнародні норми були недостатніми; потрібно було щось нове. Новий термін супроводжувався новою ідеєю загальної угоди для захисту груп від знищення, для покарання винуватців у будь-якому суді світу. Країни більше не мали б поводитися зі своїми громадянами так, як захочуть.

Перші кілька місяців 1944 року Лемкін провів у Вашингтоні {349} 349 [88] Перші кілька місяців 1944 року: Georgetown Law School, final grades, 1944–1945, box 1, folder 13, Lemkin Collection, American Jewish Historical Society. / [c. 279] , писав статті, працював консультантом, а також вдосконалював свої знання на юридичному факультеті Джорджтаунського університету (йому краще вдавалося кримінальне право, аніж конституційне, з якого він отримав дуже низьку оцінку — «D»). Того літа, чекаючи на видання книги, він отримав обнадійливу звістку про вирішальний поворот у воєнних діях. Швидко просуваючись на захід, Червона армія наприкінці липня взяла Лемберг, Жолкєв і Вовковиськ. Було виявлено жахливі звірства, скоєні німцями. У серпні російський журналіст Василь Гроссман у своїй статті «Пекло у Треблінці», яку він підготував до часопису Червоної армії, описував, на що вони натрапили. «Як таке могло відбуватися? — запитував Гроссман. — Чи це склалося природно? {350} 350 [89] Чи це склалося природно: Vasily Grossman, «The Hell of Treblinka», in The Road (MacLehose Press, 2011), 178. / [c. 280] Чи це результат спадковості, виховання, навколишнього середовища, чи це вплив зовнішніх умов? Це історична доля чи це злочинна діяльність німецьких лідерів?»