Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Життя Лаутерпахта змінилося завдяки таємному рішенню австрійського ерцгерцога Вільгельма [10] Вільгельм Франц фон Гáбсбург-Лóтрінґен, також відомий як «Василь Вишиваний» (1895–1948) — ерцгерцог, австро-угорський та український військовий і політичний діяч, командир полку Українських Січових Стрільців у 1918 р., який був ймовірним претендентом на український престол в разі встановлення монархії в Україні. , 23-річного «червоного князя», того, який став каталізатором кривавого конфлікту між поляками та українцями у місті Лемберг. Це було у листопаді 1918 року, через чотири роки після того, як Леон виїхав до Відня, коли Вільгельм наказав вивести з Лемберга польські підрозділи австро-угорського війська і замінити їх двома полками Українських Січових Стрільців. 1 листопада українці взяли Львів під свій контроль і проголосили його столицею нової держави, Західноукраїнської Народної Республіки.

Між поляками та українцями почалися жорстокі сутички. Євреї були затиснуті між ними і, побоюючись стати на бік однієї із сторін конфлікту, яка може програти, обрали нейтралітет {97} 97 [18] обрали нейтралітет: Fink, Defending the Rights of Others, 110 (і весь уривок, 101-30). / [c. 127] . Протистояння продовжувалося і після підписання 11 листопада перемир’я між Німеччиною та Антантою. Того ж дня Польща проголосила незалежність. Криваві сутички прийшли і на Театральну вулицю, де мешкали Лаутерпахти, і завдали чималої шкоди майну. Шкільний друг Лаутерпахта Йозеф Рот (тезко автора романів, який був родом із сусідніх Бродів) описував наступний період розпаду Австро-Угорської імперії як дні «чвар і конфліктів». «Для захисту єврейського населення, — пояснював Рот, — було організовано добровільну єврейську міліцію». До неї входив також і Лаутерпахт, який патрулював єврейські квартали «день і ніч» {98} 98 [19] «день і ніч»: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 21. / [c. 127] .

Впродовж тижня контроль {99} 99 [20] Впродовж тижня контроль: Варшавський договір (відомий як угода між Петлюрою і Пілсудським) був підписаний 21 квітня 1920 року, але не дав відчутних результатів. / [с. 127] над містом українці втратили, він перейшов до поляків, і було досягнуто згоди припинити боротьбу. Львів став містом Львув, а на вулиці прийшли вбивства і грабунки.

Я знайшов фотографію барикади на вулиці, де згодом житиме сім’я Лаутерпахта. Вона злегка присипана раннім снігом. Дивлячись на це фото, було легше уявити події тих трьох днів, які було описано у «Нью-Йорк Таймс» під заголовком «1100 євреїв вбито під час погромів у Лембергу» {100} 100 [21] «1100 євреїв вбито під час погромів у Лембергу»: 1,100 Jews Murdered in Lemberg Pogroms// New York Times. — 30 листопада 1918. — 5. / [c. 128] . Ця інформація спровокувала тиск на президента Вудро Вілсона, аби зупинити кровопролиття.

Барикада на вулиці Сикстуска, Лемберг, листопад 1918 р.

Поки Лаутерпахт продовжував гризти свою науку, ці криваві події підкреслили небезпеку для меншин. Зіткнувшись із суворою реальністю для десятків тисяч осіб, затиснутих у сутичках між ворожими групами, лідер Організації сіоністських вчених Галичини заснував єврейську старшу школу (гімназію) і організував бойкот польським школам. Єврейські хлопці і дівчата не можуть «сидіти на одній лавці з тими, хто брав участь у погромах проти євреїв» {101} 101 [22] «сидіти на одній лавці»: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 23. / [c. 129] , — пояснював його друг.

Розпад органів законної влади розв’язав руки жорстокому націоналізмові, коли у полі зору з’явилася можливість нової польської або української держави. Єврейське населення міста реагувало на це неоднаково. Антинаціоналістична громада ортодоксальних євреїв сподівалася на спокійне життя разом з поляками та українцями, деякі виступали за створення незалежної єврейської держави десь на теренах колишньої Австро-Угорської імперії. Інші хотіли автономії для євреїв у новоствореній незалежній Польщі {102} 102 [23] Інші хотіли автономії: Antony Polonsky, The Jews in Poland and Russia, Volume 3: 1914–2008 (Littmann, 2012); Yisrael Gutman et al., eds., The Jews of Poland Between Two World Wars (Brandeis University Press, 1989); Joshua Shanes, Diaspora Nationalism and Jewish Identity in Habsburg Galicia (Cambridge, 2014). / [c. 129] , а сіоністи не погоджувалися ні на що менше, ніж окрема єврейська держава у Палестині.

Такі питання національної ідентичності та автономії, поряд зі зростанням націоналізму і появою нових держав після завершення Першої світової війни — усе сукупно висунуло закон у центр політичної арени. За масштабами і обсягами це був новий розвиток. Постало запитання: як можна захистити меншини за допомогою закону? Якими мовами вони можуть спілкуватися між собою? Чи матимуть вони можливість навчати своїх дітей у спеціалізованих школах? Такі питання резонують по всьому світу і сьогодні, а тоді не було жодних міжнародних правил, які могли б допомогти їх вирішити. Кожна країна, давня чи новостворена, ставилася до тих, хто мешкав у межах її кордонів, на свій вільний розсуд. Міжнародне право накладало певні обмеження на більшість у ставленні до меншин, без жодних прав для окремих осіб.