Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Польщу буквально змусили підписати документ, відомий під назвою Малий Версальський договір. Стаття 4 присвоювала польське громадянство усім людям, які народилися у Львові і навколо нього, включно з Лаутерпахтом і Леоном. Від Польщі вимагалося вжити заходів для захисту своїх мешканців, «без огляду на місце народження, національність, мову, расу чи релігію» {118} 118 [З9] «без огляду на місце народження»: Договір про меншини між Головними Союзними Державами і Польщею, Версаль, 28 липня 1919 року, статті 4 і 12 — http://ungarisches-institut.de/dokumente/pdfA9i90628-3.pdf . / [с. 134] . Меншини могли мати власні школи, релігійні та соціальні інституції, а також мовні права і свободу віросповідання. Проте договір про польські меншини ще й зробив права таких меншин «міжнародними зобов’язаннями», які захищає Ліга Націй. Будь-які суперечки з цього приводу скеровуватимуть до новоствореної у Гаазі Постійної палати міжнародного правосуддя.

Ці революційні зобов’язання дозволили деяким меншинам у Польщі мати право доступу до міжнародного захисту, але не для польської більшості. Це викликало зворотну реакцію, малий договір — мала бомба уповільненої дії, непередбачуваний наслідок міжнародного законодавства, яке мало на меті добрі наміри. Через кілька днів після підписання договору про меншини президент Вілсон доручив створити слідчу комісію для вивчення становища євреїв у Польщі, імовірно на прохання президента Падеревського. {119} 119 [40] Через кілька днів після підписання: Fink, Defending the Rights of Others, 251. / [c. 134] Її мав очолити Генрі Моргентау, колишній посол Сполучених Штатів в Османській імперії. Маршал Юзеф Пілсудський, голова нового польського уряду, різко розкритикував цей договір про меншини: «Хіба не можна довіритися честі Польщі? — спитав він у Моргентау. — Усі політичні фракції всередині Польщі {120} 120 [41] Усі політичні фракції всередині Польщі: Henry Morgenthau, All in a Lifetime (Doubleday, 1922), 399. / [c. 134] погодилися бути справедливими щодо євреїв, але однаково Мирна конференція, за наполягання Америки, ображає нас, кажучи нам, що ми зобов’язані бути справедливими».

Комісія відвідала Львув 30 серпня 1919 року. Її члени оцінили «надзвичайно привабливий і сучасний вигляд» {121} 121 [42] «надзвичайно привабливий і сучасний вигляд»: Arthur Goodhart, Poland and the Minority Races (George Allen & Unwin, 1920), 141. / [c. 134] міста, яке майже не зазнало руйнувань під час подій торішнього листопада, за винятком того, що єврейський квартал було «спалено». Комісія дійшла висновку, що, попри ті «перегини», які мали місце, лише шістдесят чотири особи було вбито, набагато менше ніж тисяча, про яку повідомлялося у «Нью-Йорк Таймс». Вона також встановила, що відповідальні за це були солдати, а не цивільні, тож буде «нечесно звинувачувати польський народ загалом» {122} 122 [43] нечесно звинувачувати: Morgenthau, All in a Lifetime, app. / [c. 135] у насильницьких діях, які вчинили кілька військових підрозділів чи місцевих банд.

Незадовго до свого від’їзду молодий радник комісії з юридичних питань Артур Гудгарт піднявся на Високий замок, великий пагорб на півночі, з якого відкривається вид на місто, у товаристві д-ра Фідлера [13] Тадеуш Фідлер був ректором Львівської політехніки у 1902–1903 та 1911–1912 рр. , колишнього очільника Львівської політехніки. «У місті назріває проблема, — сказав Гудгартові д-р Фідлер, оскільки про це його попросили окремі єврейські школи. — Асимілюйтеся, або будьте готові до труднощів».

Майже через століття я пішки піднявся на вершину пагорба тим самим шляхом, яким піднімалися Фідлер і Гудгарт, аби подивитися на місто, яке було 1919 року на порозі великих змін. «Я не зміг скласти випускні іспити, — жалівся Лаутерпахт, — оскільки університет зачинив свої двері для євреїв зі східної Галичини» {123} 123 [44] Я не зміг скласти випускні іспити: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 16. / [c. 135] . Він послухався поради письменника Ізраеля Зангвілла і подався до Відня.

Я відвідав дім, з якого він виїхав у Львові, — сіру чотириповерхову будівлю у неокласичному стилі на вулиці Театральній, яка не зазнала значних пошкоджень і змін, і слугує нині приміщенням «Козацького хостелу». Фотографія тих часів зображає будівлю, по обидва боки якої — церкви, і величну вежу міської Ратуші на задньому плані. На інформаційній табличці у вестибюлі, перед масивними сходами із заскленим дахом над ними, було вказано ім’я архітектора (інженера А. Піллера, 1911 р.). Квартира на другому поверсі мала балкон, з якого відкривалася чудова панорама міста.