Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

У квітні 1919 року, коли перемовини у Версалі підійшли до свого завершення, міжурядова комісія з польського питання провела умовну демаркаційну лінію східного кордону Польщі. Вона відома як «лінія Керзона» {110} 110 [31] відома як «лінія Керзона»: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 20. / [c. 132] , названа так на честь британського міністра закордонних справ. Лаутерпахт зіграв у її підготовці невеличку роль (хоч про це ніде не згадував), працюючи перекладачем. Він добре знав територію і володів необхідними знаннями мов. «Герша, якому був двадцять один рік, обрали перекладачем, і він добре впорався з цим завданням», — повідомляє його друг. Він тоді вже говорив французькою, італійською, польською та українською, знав іврит, ідиш та німецьку. Він навіть трохи знав англійську. Лінія Керзона пролягла на схід від Львова {111} 111 [32] Лінія Керзона пролягла на схід: R. F. Leslie and Antony Polonsky, The History of Poland Since 1863 (Cambridge University Press, 1983). / [c. 132] , який разом із навколишніми територіями, включно з містечком Жолкєв, увійшов до території нової Польщі. Російського контролю вдалося уникнути.

Ці події збіглися з нападами на євреїв по всій Польщі, що викликало занепокоєння в Сполучених Штатах та інших країнах щодо здатності новоствореної незалежної Польщі захистити свої німецькі та єврейські меншини. В тіні Версальського миру постала своєрідна колізія ( quid pro quo ): Польща мала б отримати незалежність за умови захисту прав меншин. За дорученням президента Вілсона гарвардський історик Арчибальд Кулидж зробив доповідь щодо ситуації у Львові та Галичині, закликаючи до забезпечення меншинам базових умов безпеки і захисту «життя, свободи і добробуту» {112} 112 [33] «життя, свободи і добробуту»: «Rights of National Minorities», 1 April 1919; Fink, Defending the Rights of Others, 203-5. / [c. 132] .

Президент Вілсон запропонував спеціальний договір, яким малося на меті пов’язати членство Польщі у Лізі Націй із зобов’язанням забезпечити рівне ставлення до расових і національних меншин. Вілсона підтримала Франція, але Британія виступила проти, побоюючись, що подібні права можуть надати й іншим групам, включно з «американськими неграми, південними ірландцями, фламандцями і каталонцями». «Нова Ліга Націй не повинна захищати меншини в усіх країнах», — висловив невдоволення представник Британії, або вона матиме також «право захищати китайців у Ліверпулі, римо-католиків у Франції, французів у Канаді, не кажучи вже про більш серйозні проблеми, такі як ірландська». Британія заперечувала будь-яке звуження суверенітету — права ставитися до інших на свій розсуд — чи будь-який міжнародний нагляд. Вона твердо стояла на цій позиції, навіть якщо б ціною була «більша несправедливість і більші утиски» {113} 113 [34] «більша несправедливість і більші утиски»: Fink, Defending the Rights of Others, 154 n136. / [c. 133] .

Такими були умови, за яких просіоністські та національні делегації євреїв прибули у березні 1919 року до Парижа з метою вимагати більшої автономії, мовних і культурних прав, принципів самоврядування і представництва в державних органах. Поки з цих питань велися дебати {114} 114 [35] Поки з цих питань велися дебати: Norman Davies, White Eagle, Red Star: The Polish-Soviet War, 1919-20 (Pimlico, 2003), 47. / [c. 133] , надійшло повідомлення про те, що за 350 кілометрів на північний схід від Львова, у Пінську, група польських солдатів замордувала тридцять п’ять цивільних осіб єврейського походження. Через це маятник гойднувся в протилежний бік. Версальські перемовини узгодили проект договору із захисту меншин у Польщі. 21 травня польській делегації вручили копію проекту угоди, яка відповідала закликові президента Вілсона «неухильно захищати» {115} 115 [36] «неухильно захищати»: David Steigerwald, Wilsonian Idealism in America (Cornell University Press, 1994), 72. / [c. 133] права меншин. Новостворений уряд Польщі сприйняв цю угоду як недоречне втручання у його внутрішні справи. Ігнацій Падеревський, класичний піаніст і голова польської делегації, звернувся безпосередньо до британського прем’єр-міністра Девіда Ллойд Джорджа, аби висловити заперечення проти усіх пунктів проекту договору. «Не створюйте “єврейської проблеми”, — попередив він, — ні у Польщі, ні ще де-небудь». Побоюючись, що Варшава {116} 116 [37] Побоюючись, що Варшава: Прекрасний опис тогочасних подій від Fink, Defending the Rights of Others, 226-31, 237-57. / [c. 133] не підпише згоди, Ллойд Джордж пішов на поступки.

Через місяць Версальський договір було підписано. Стаття 93 вимагала від Польщі підписати додатковий договір для захисту її «мешканців», які відрізняються від більшості населення за расовими, мовними чи релігійними ознаками {117} 117 [38] для захисту її «мешканців», які відрізняються: Стаття 93 передбачала таке: «Польща погоджується з тим, щоб втілити у Договорі з Головними Союзними та Об’єднаними Державами такі положення, які названі Держави вважатимуть за необхідні для захисту інтересів мешканців Польщі, які відрізняються від більшості населення за расовими, мовними чи релігійними ознаками». / [с. 133] . Союзники залишили за собою право «захистити» ці меншини — ще одне приниження в очах Польщі, оскільки їй було нав’язано однобокі зобов’язання: права було надано окремим національним групам, але не всім, і держави-переможниці уникнули таких зобов’язань для своїх меншин.