Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Людмила, чудова й доброзичлива місцева історичка, визначила точне місце, де колись стояв цей будинок. Тепер це місце на східній межі містечка було заасфальтовано, по ньому проходить дорога, якою я приїхав туди зі Львова.

«Чудове місце для пам’ятника», — не без іронії зауважила Людмила, і ми зійшлися на думці, що, мабуть, так колись і буде. Ми опинилися неподалік від старого цвинтаря «Альтер Фрідхоф» і старої дерев’яної церкви Святої Трійці, до якої мене завела Людмила. Зовні вкрита потемнілою і пошарпаною від часу ґонтою, всередині церква була наповнена приємними пахощами дерева і ладану. Там був дивовижний вівтар з мальованими іконами. Це було тепле безпечне місце, прикрашене золотом, з глибокими червоними і синіми кольорами у внутрішньому оздобленні, яке впродовж ста років не змінилося. «Лаутерпахтовий дядько Давид мешкав якраз навпроти, — додала Людмила, — у будівлі, якої вже давно немає». Вона вказала на ще один будинок неподалік, до якого ми мали піти. Енергійно постукала у вхідні двері, і їх відчинив господар, круглий веселий чоловік із широкою усмішкою на обличчі. «Заходьте», — сказав він і провів нас до вітальні з видом на дерев’яну церкву, а тоді до невеличкого простору між ліжком і стіною. Він став на коліна і підважив секцію паркету, відкривши у підлозі отвір неправильної форми, достатньо великий, щоб у нього могла пролізти доросла людина. У цьому невеличкому просторі під підлогою, у темряві, разом з іншими сімнадцятьма євреями, впродовж майже двох років переховувалася Клара Крамер. Серед них були і члени Лаутерпахтової родини. Це було так близько від місця народження Лаутерпахта, що можна було докинути каменем.

Лаутерпахт покинув Жолкєв 1910 року разом зі своїми батьками, братом і сестрою {84} 84 [5] Лаутерпахт покинув Жолкєв: там само, 19. / [с. 119] . Йому було тринадцять, коли на шістдесят другому році ліберального правління імператора Франца Йосифа він перебрався до міста Лемберга для того, щоб здобути кращу освіту. Того року на Епсомському дербі переміг кінь з кличкою «Лемберг» {85} 85 [6] Того року на Епсомському дербі: «Lemberg’s Derby», Wanganui Chronicle, 14 липня 1910, 2. / [c. 119] . Його власником був англійський холостяк Альфі Кокс, який не мав очевидного стосунку до міста.

Поки Арон займався лісопильнею на околиці міста, його син вступив до Гуманістичної гімназії і вже тоді вирізнявся з-поміж інших, умів чітко виражати свої думки. Він був ненаситним читачем, впевненим у собі, цікавився політикою і не виявляв бажання слідувати релігії. Однолітки вбачали у ньому лідера, розвинутого хлопця, який був упертим, непоступливим, з «дуже високим інтелектом» і переконаннями. На вулицях Лемберга відчувалася соціальна несправедливість, що живилася ксенофобією, расовою дискримінацією, самобутністю меншин і конфліктами. Це привертало увагу хлопця й ще змалку бентежило його.

У рідному містечку Жолкєв Лаутерпахт дізнався про існування розбіжностей між меншинами, про поділ, вкарбований у повсякденне життя завдяки різним релігійним віруванням і політичним переконанням. Лемберг демонстрував ще більш кровожерну незгоду між людьми. Місто стояло на лінії розлому між амбіціями націоналістів та імперіалістів, яку зауважив також і Леон. Попри те, що ортодоксальну єврейську сім’ю Лаутерпахтів було затиснено між римо-католицькою і східно-православною цивілізаціями, вони вважали, що живуть у мегаполісі, який є епіцентром ліберальної цивілізації, твердинею винахідливих математиків і безстрашних юристів, у місті кав’ярень, заповнених науковцями, поетами і музикантами, у місті з прекрасним новим залізничним двірцем і дивовижним оперним театром, куди мав би приїхати знаменитий Буффало Білл Коуді {86} 86 [7] Буффало Білл Коуді: Charles Eldridge Griffen, Four Years in Europe with Buffalo Bill (University of Nebraska Press, 2010), xviii. / [c. 120] (що він і зробив 1905 року зі своєю видовищною виставою «Дикий Захід»).

Це було також місто, наповнене різними звуками і пахощами. «Я чую, як лунають дзвони Львова, і кожен з них звучить по-своєму, — писав Юзеф Віттлін. — Я чую плюскіт фонтанів на площі Ринок і шелестіння пахучих дерев, з яких весняний дощ позмивав пил». Юний Лаутерпахт, мабуть, ходив до тих самих кав’ярень, яких тепер уже давно немає, що й Віттлін: «Європейська» на розі Ягелонської вулиці і Третього травня (де «поява представниці слабкої статі {87} 87 [8] «поява представниці слабкої статі»: Wittlin, City of Lions, 32, 26. / [c. 121] була бентежною рідкістю»), «Штука» на верхньому поверсі пасажу Андріоллі («де щоразу, коли довговолосий скрипаль Вассерман грав “Мрії” Шумана, тьмяніло атмосферне освітлення») і «Ренесанс» на розі вулиць Третього травня і Костюшка («куди приходили кельнери з інших кав’ярень у виклично яскравих жакетах і барвистих краватках, аби їм прислуговували колеги»).