Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Чи знав Малапарте, що Бюлер щойно повернувся з Ванзейської конференції у Берліні? Чи розповідав Бюлер про Гейдріха, про узгоджені заходи, про «остаточне вирішення єврейського питання в Європі? Італієць не торкався цих питань у своїй статті {421} 421 [32] Італієць не торкався: Curzio Malaparte, ‘Serata a Varsavia, sorge il Nebenland di Polonia’, Corriere della Sera, 22 березня 1942. / [c. 330] , яку він подав до «Коррієре делла Сера», і яку було опубліковано 22 березня 1942 року. Він майже нічого не сказав про євреїв — побіжно згадавши про конфіскацію майна, що створювало певні труднощі — і був дуже щедрим на лестощі у бік Франка. «Це чоловік кремезної статури, сильний і спритний, — писав італієць, — з тонкими губами, рівним орлиним носом, великими очима, широким чолом з блискучими дочасними залисинами».

Франку, який вільно володів італійською, мабуть, сподобався б такий опис його персони: лідер, «що сидить на троні Ягелонів і Собеських». Відродження великої польської традиції королівської влади і лицарства розгорталося наповну. «Я маю мрію, — цитує журналіст слова Франка, — підняти польський народ до честі європейської цивілізації». {422} 422 [33] Я маю мрію: Malaparte, Kaputt, 68. / [c. 331]

Після вечері усі перемістилися до приватного помешкання Франка. Розсівшись на глибоких віденських диванах і в кріслах, оббитих м'якою шкірою, чоловіки розмовляли, курили і насолоджувалися напоями. Двоє камердинерів у блакитних лівреях постійно снували по кімнаті, пропонуючи каву, лікери і солодке. Усюди було видно розкіш: зелені з золотом лаковані венеційські столики, заставлені пляшками старого французького коньяку, коробками з гаванськими сигарами, срібні таці з купою цукатів і славнозвісних шоколадних цукерок Веделя.

Франк запросив Малапарте до свого особистого кабінету з подвійними лоджіями: одна — зовнішня, що виходила на місто, друга — внутрішня, яка виходила у двір замку з галереями доби Відродження. Посередині кабінету стояв великий стіл з червоного дерева, порожній, з гладенькою поверхнею, що виблискувала світлом від свічки. Його вже давно не було, коли я відвідав цю кімнату через сім десятиліть.

«Тут я розмірковую про майбутнє Польщі», — сказав Франк Малапарте.

Чоловіки вийшли на зовнішню лоджію, аби насолодитися виглядом на місто, яке розкинулося внизу.

«Це німецький Бург», — пояснював Франк, вказуючи рукою на тінь Вавеля, що різко врізалася у сліпуче відбиття снігу. Малапарте почув гавкіт собак, загону, що охороняв маршала Пілсудського у могилі глибоко під замком.

Той вечір був пронизливо холодним, аж в Малапарте на очах виступили сльози. Вони повернулися назад до кабінету і до них приєдналася фрау Бріґіт Франк. Вона підійшла до італійця і ніжно поклала йому на плече руку. «Ходімо, — сказала вона. — Я хочу розкрити вам його таємницю». Вони пройшли у двері в кінці кабінету і увійшли до невеличкої кімнати з голими побіленими стінами. «Це “орлине гніздо” Франка, — оголосила Бріґіт, — місце для роздумів і прийняття рішень, порожнє, за винятком фортеп’яно Плеєля і дерев’яного музичного табурета.»

Фрау Франк відкрила піаніно і провела рукою по клавішах. Малапарте звернув увагу на грубі пальці жінки, що так дратували її чоловіка (тоді їхній шлюб переживав не кращі часи).

«Перш ніж прийняти якесь критичне рішення, або коли він дуже втомлений чи пригнічений, іноді навіть посеред важливої зустрічі, — сказала вона італійцеві, — він замикається у цій комірчині, сідає за піаніно і шукає спокою чи натхнення в Шумана, Брамса, Шопена або Бетховена».

Малапарте мовчав. «Він надзвичайна людина, чи не так?» — прошепотіла фрау Франк, і на її грубому, пожадливому, захопленому обличчі майнув вираз гордості і переживання. «Це митець, великий митець, з чистою і тонкою душею, — додала вона. — Лише такий митець, як він, може правити Польщею».

Того вечора Франк у Кракові не грав. Через кілька днів Малапарте мав можливість послухати його гру у Варшаві, коли генерал-губернатор приїхав до міста, аби зустрітися з Гіммлером і обговорити невдачі на російському фронті та зміну кадрів на його території. Гіммлер і Франк домовилися, що Отто фон Вехтер, губернатор Кракова, поїде до Лемберга, за 180 миль на схід, аби стати губернатором дистрикту Галичина. Там він замінить Карла Ляша, якого звинуватили у корупції {423} 423 [34] якого звинуватили у корупції: Niklas Frank, In the Shadow of the Reich (Alfred A. Knopf, 1991), 217, 246-47. / [c. 332] . Також ширилися чутки, що він мав зв’язок з фрау Франк, а дехто навіть казав, що він був батьком малого Нікласа Франка.