Марина Гримич - Ти чуєш, Марго?..

Пан Роман, зрозумівши, чому публіка зненацька принишкла, вирішив якось розрядити напругу:

— Йой, прошу не зважати. Пані ще при життю була не в собі. Вона згоріла живцем у кльозеті. Не змогла чи не схотіла відімкнути двері. Тож тепер щовечора гасить огень. Вона сумирна пані.

Нікому шкоди не завдає. Як Гриць був малим, вона все відбирала у нього сірники, щоб не бавився вогнем. Пильнувала, щоб не палив у закапелках.

Шеф ствердно кивав головою.

Панові Роману здавалося, що так він заспокоїв гостей. Але це тільки йому так здавалося. Марго про всяк випадок кинулася до сина, що спав у спальні нагорі. За нею пішла й решта. Пан Роман показав кімнати, де хто спатиме. Марго з Леською і Свєткою та малим Андрійком розташувалися у старій спальні. Марго, обійшовши два ліжка з чорного дерева, що стояли впритул, зрозуміла, що на них колись відпочивала пані Цигельдорф. Якось серед ночі графині припекло, і вона, нічого не підозрюючи, встала і, шаркаючи пантофлями, у шляфроку пішла до туалету. А ліжко аж до ранку зберігало тепло її старечого тіла.

— Ви як хочете, дівчата, але я з малим спатиму на розкладачці, — сказала Марго.

— Ноу проблем, — сонно позіхнули ті.

Марго звикла спати на краєчку ліжка в незручній позі. Тож вузька розкладачка і малий не завадили їй виспатися. Прокинулася вона від того, що Леська і Свєтка роздратовано її будили:

— Вставай, сплюхо! Розіспалася!

— А чого такий алярм?

— Сніданок подано!

Марго підхопилася, за три хвилини, як в армії, зібралася і спустилася рипучими сходами до вітальні.

За столом панувала гнітюча мовчанка. Чоловіків не було. Одні дівчата.

— Перепрошую за спізнення. Так солодко спалося!

У відповідь — нічичирк. Стіл знову ж таки накритий білою накрохмаленою скатертиною — новою, — відзначила про себе Марго. Апетитно пахла кава у срібному кавнику. На столі парував зелений омлет. Зі шпинатом! — знову ж таки відзначила Марго. Ось вона, знаменита львівська вишуканість!

Дівчата мовчали і без апетиту колупали омлет.

— Смакота! — урочисто оголосила Марго. — Хто готував? Певно, пан Роман?

— Пані фон Цигельдорф, — зло відказала Свєтка. Марго розсміялася на дотепний жарт.

— Я не жартую, — спохмурніла Свєтка.

— Що, ви знову відвідали «той світ»? Я — ні, — безтурботно заявила Марго. — Я спала як убита.

— Зате ми не склепили повік!

— Що, пані Цигельдорф нагнала з ліжка? Ха-ха-ха!

— А ти звідкіля знаєш, ти ж спала «як убита», — єхидно процідила Свєтка.

— Логіка. Я навмисне не лягала в те ліжко. Й дурному зрозуміло, що то її ложе.

— А чого нам не сказала?

— Хіба й так не ясно? А де всі?

— Пішли з баронесою фон Цигельдорф і не повернулися, — без ентузіазму заявила Леська.

— Вона, здається, графиня, — зауважила Марго.

— Яка різниця!

— Так куди вони пішли?

— На Личаків.

— Куди-куди?

— Цвинтар у Львові так називається.

— То хто ж готував сніданок?

— Та сказано тобі: графиня. Вона повернулася, а вони — ні. Марго замислилася.

— Дівчата, а вам не здається, що ми всі «поїхали дахом»?

— Доїдай уже та ходімо шукати цих придурків!

— Куди? На цвинтар? Е ні! Дурних нема. У мене троє дітей. Божеволійте без мене!

Дівчата сиділи і думали що робити.

— Вони самі знайдуться! — заспокоювала їх Марго. — Не треба нікуди ходити. До речі, котра година?

— Шоста, — без ентузіазму сказала Леська.

— Ви таки божевільні! — обурилася Марго. — Будити мене о шостій! Та ми ж полягали о першій!

Дівчата мовчали.

— Ви як хочете, а я пішла спати!

Марго енергійно рушила нагору і заснула коло малого глибоким сном. Прокинулася від того, що встав Андрійко і сказав:

— Ма! Я упісявся!

Марго дуже не хотілося вставати, і вона спросоння пробурмотіла:

— Нічого, синку! Таке буває! Спи! За шістнадцять років вона вже звикла спати в мокрій постелі.

Але Андрійко не хотів більше спати. Він знічев’я вештався у своїй піжамі у ведмедики по кімнаті, відчиняв і зачиняв шухлядки, заглядав під ліжко, видивлявся у величезне дзеркало.

Знизу долинув галас. «Треба вставати!» — подумала Марго і знову за три хвилини зібралася.

За столом кавувала вже вся команда: оптимістично настроєні чоловіки і злі, як мегери, Леська зі Свєткою.

— Ну, як Личаків? — поцікавилася Марго.

— Личаків у місячному сяйві — це щось особливе, пані Маріє! — радісно повідомив пан Роман.

— Склепики собі вибирали? — пожартувала вона у відповідь.

— Я, як побачив, що місяць уповні, повів хлопців помилуватися цим видовищем, пані Маріє!