Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Просто особиста розмова. Вибачте.

Люди постояли якусь мить, а тоді відвернулися.

– Тільки про себе й думаєш, – сказала Ґлорія.

– Це хіба не безглуздя? – обурився Трент. Його голос пролунав гучно.

– Тренте, – сказала Сі Джей, поклавши руку йому на рукав.

– Знаєш, скількох грошей коштує ця вечірка? – мовила Ґлорія.

– Вечірка ? – перепитав Трент.

– Тренте. Не треба, – сказала Сі Джей. – Просто… знаєш що, Ґлоріє? Перекажи своїм друзям мої вибачення. Скажи їм, що в мене голова розболілась і я йду до себе в кімнату.

Ґлорія голосно фиркнула, а тоді обернулась і втупилась у мене з ненавистю. Я відвела від неї погляд. Вона крутнулася й пішла вглиб коридору, куди мовчки віддалилися люди. Діставшись кінця, жінка зупинилася, випрямила спину й змахнула волоссям.

– Джузеппе? – гукнула вона у вітальню. – Куди ти подівся?

– Я принесу твоє пальто, – сказала Сі Джей Трентові.

Його плечі трохи опустилися.

– Ти впевнена? Тобто я міг би побути якийсь час із тобою. Поговорити.

– Ні, усе гаразд.

Сі Джей увійшла до спальні Ґлорії й вийшла з пальтом Трента. Він одягнувся. Йому було сумно. Дівчина всміхнулась йому.

– Гей, на випадок, якщо я тебе не побачу, – веселого Різдва.

– Так, і тобі теж.

– Сі Джей, ти ж розумієш, що твоя мати помиляється, так? Що ти, може, і засмутила Шеріл, але надала їй дійсно важливу інформацію. А якби зачекала через небажання псувати вечірку, то важко було б потім повідомляти про це Шеріл, бо здавалося б якось, ну, ненормально , що ти зволікала.

– Знаю.

– То не давай їй дістати тебе, гаразд? Не дозволяй Ґлорії влізти тобі в голову.

Хвилину вони стояли й дивились одне на одного.

– Добре, Тренте, – нарешті промовила Сі Джей.

Трент розвернувся й пішов до дверей. Ми пішли слідом. Потім він зупинився й глянув нагору.

– Диви, омела.

Сі Джей кивнула.

– Ну, то давай, – сказав Трент.

Сі Джей розсміялася, коли він простягнув до неї руки. Трент нахилився вперед і поцілував її, а я підстрибнула й поклала передні лапи їй на спину, аби бути частиною того, що відбувалося.

– Вау, – мовила Сі Джей.

– Ну, гаразд, бувай. Веселого Різдва, – сказав Трент.

Я спробувала вислизнути надвір разом із ним, але Сі Джей втримала мене. Потім вона зачинила двері й зо хвилину дивилася на них, а я тим часом спостерігала за нею, питаючи себе, що ми робимо.

Я з радістю покрутилася б під ногами всіх тих галасливих людей у вітальні й поїла смачненького, але Сі Джей пішла нагору, до своєї кімнати, і клацнула пальцями, наказавши йти за нею. Вона зняла свій шелесткий одяг і надягла те, що зазвичай носила, – м’яку сорочку до колін. Лягла в ліжко, не погасивши світла й із книгою в руках.

Книги можна жувати, хоча вони зовсім ніякі на смак, та й людей завжди засмучує, коли собаки так роблять. Книги – з тих іграшок, що не для собак.

Я згорнулася на підлозі біля її ліжка й заснула, хоч і далі чула, як гомонять люди внизу і як згодом кілька разів зачиняються й відчиняються парадні двері. Потім почувся стукіт, і я прокинулася. Двері спальні відчинилися.

– Привіт, Сі Джей, – сказав чоловік.

Я впізнала його запах з-поміж тих, що чула внизу. Коли він нахилився дати мені шматочок риби, його годинник із важким стукотом зісковзнув з руки.

– А, привіт, Джузеппе.

Чоловік розсміявся й увійшов у кімнату.

– Зви мене Ґасом. Єдина, хто кличе мене Джузеппе, – твоя мати. Гадаю, тому, що вірить, наче я з італійських принців. – Він розсміявся знову.

– Угу, – буркнула Сі Джей і розгладила ковдри поверх своїх ніг.

Чоловік зачинив за собою двері.

– То що ти читаєш? – спитав він.

– Ви п’яні, Ґасе.

– Гей, це ж вечірка.

Чоловік важко всівся на ліжко, поставивши ноги просто поряд зі мною. Я сіла.

– Що ви робите? Забирайтеся з моєї кімнати, – сказала Сі Джей сердито.

Чоловік поклав руку на ковдру.

– Мені сподобалася сукня, у якій ти була. Класні в тебе відростки. Знаєш, що таке відростки? Ноги.

Чоловік потягнув на себе ковдру. Сі Джей відсунулася.

– Припиніть, – сказала вона.

– Ну ж бо, – промовив чоловік.

Він встав і обома руками потягнувся до Сі Джей. Я відчула її страх і підстрибнула, поклала лапи на ліжко, ткнулася мордою в чоловіка й загарчала, як колись на коня Троя, коли той от-от збирався затоптати дитину.

Чоловік відсахнувся й налетів на полицю на стіні. Книги й фотографії посипалися на підлогу. Він крутнувся й з гуркотом повалився боком на килим. Я гавкала й рвалася вперед, вишкіривши зуби.