Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Якщо ти не проти, я хотіла б залучити Моллі до нашої програми. Тебе теж, якщо цікаво, – сказала Енді. – Це піде тобі в залік громадських робіт.

– Що, і покинути вигрібання собачих какульок? Це треба обміркувати.

З того дня щоразу, як ми були з Енді, вона вела мене знайомитися з людьми, і я подавала знак, тільки-но вловлювала той дивний неприємний запах. Однак це траплялося нечасто. Здебільшого люди пахли як люди.

Та іноді вони пахли їжею! На «Із Днем Подяки» ми із Сі Джей пішли до Трента. Повітря й людські руки так сильно пахтіли сиром, хлібом та іншими дивовижними запахами, що ми з Роккі ледь не божеволіли. Увесь день люди їли, жбурляючи шматочки, які ми ловили в повітрі.

Трент мав батька й матір. Уперше я задумалася, чому Сі Джей не має батька так само. Можливо, якби в Ґлорії була пара, вона б не почувалася завжди такою нещасливою.

Однак тут я нічого не могла вдіяти й мусила вдовольнитися поїданням їжі на «Із Днем Подяки».

І була дуже задоволена.

На «З Різдвом» Сі Джей і Ґлорія встановили у вітальні дерево, яке завішали котячими іграшками. Запах дерева чути було по всьому будинку. І якось увечері прийшли люди, розвісили ліхтарики й узялися готувати їжу. Сі Джей вбралася в одяг, який гучно шелестів, коли вона рухалася, і те саме зробила Ґлорія.

– Що скажеш? – спитала Ґлорія, стоячи у дверях кімнати Сі Джей.

Вона з шумом крутнулася. Це здавалося неможливим, але Ґлорія пахла ще сильніше, ніж зазвичай. Мій ніс мимоволі зморщився від напливу запахів у повітрі.

– Дуже мило, – сказала Сі Джей.

Ґлорія щасливо розсміялася.

– А тепер дай я гляну на тебе.

Сі Джей припинила розчісувати волосся й крутнулася. Потім зупинилася, не зводячи очей із Ґлорії.

– Що? – спитала вона.

– Нічого, просто… ти набрала трохи ваги? Сидить інакше, ніж коли ми його купували.

– Я кинула курити.

– Ну…

– Що «ну»?

– Я просто не розумію, чому ти не можеш контролювати себе, коли свято на носі.

– Твоя правда, я мала й далі ссати отруту, бо це допоможе мені влізти в нову сукню на свято.

– Я цього не казала. Не знаю, нащо взагалі намагаюся розмовляти з тобою, – сказала Ґлорія, розсердилася й вийшла.

Потім прибули друзі. Прийшов Трент, але з якоїсь причини не привів із собою Роккі. Гості переважно були того ж віку, що й Ґлорія. Я блукала довкола, відчуваючи запахи теплих смаколиків, і незабаром люди почали пригощати мене – не за якісь там трюки, а просто за те, що я собака. На мою думку, це була найкраща порода людей.

Одна жінка нахилилася й дала мені шматочок м’яса з розталим сиром.

– Ох, ти ж така гарненька собачка, – сказала вона мені.

Я зробила те, що мала: лягла на підлогу, схрестивши передні лапи.

– Як мило! Вона робить кніксен! – зраділа жінка.

Сі Джей вийшла з-за канапи й побачила мене, а я помахала хвостом.

– О Боже, – вимовила моя дівчинка.

Сі Джей була схвильована й налякана.

– Шеріл, ми можемо поговорити хвилинку? Наодинці?

Жінка ще гладила мене, але я спостерігала за Сі Джей, намагаючись зрозуміти, що сталося.

– Звісно, – відповіла жінка.

Я пішла було слідом за ними по коридору, але Сі Джей обернулася й сказала:

– Сиди тут, Моллі.

Я знала, що означає «сиди тут», але не любила цього робити. Хвилину я сиділа, потім устала й підійшла понюхати під дверима, у які вони вийшли. Вони провели там близько десяти хвилин, а потім двері відчинилися, і жінка вийшла, затуляючи рот рукою. Вона плакала. Сі Джей теж була стривожена й сумна.

Жінка надягла пальто. Підійшла Ґлорія з келихом у руці.

– Що сталося? – Вона окинула поглядом Сі Джей і жінку, що плакала. – Що ти їй сказала?

Сі Джей похитала головою. Жінка сказала Ґлорії:

– Вибачте. Я вам зателефоную.

І вийшла за двері. Ґлорія розлютилася. З-за її спини підійшов Трент, перевів погляд із жінки на Сі Джей і обійшов Ґлорію, ставши поряд із моєю дівчинкою. Я підняла голову й торкнулася носом його руки, коли він проходив повз мене.

– Що сталося? – спитала Ґлорія.

– Моллі подала знак, як її навчали. Про рак. Подала сигнал, що в Шеріл рак.

– О Господи, – вимовив Трент.

Коридором уже наблизилися кілька людей, і я чула, як один із них каже:

– Рак? У кого рак?

– І треба було їй зараз про це казати? – прошипіла Ґлорія.

А тоді розвернулася й смикнула головою, побачивши людей за спиною.

– Нічого, – сказала вона.

– Що сталося? – спитав якийсь чоловік.

Сі Джей похитала головою.