Брюс Кемерон - Подорож собаки

Трент глибоко вдихнув, а тоді повільно видихнув.

– Ходімо, Моллі, – тихо сказав він.

Я побігла за Трентом до задніх воріт, озирнувшись через плече на Ґлорію, коли він зупинився відчинити їх. Вона стояла, упершись руками в стегна, і дивилася мені в очі, від чого стало моторошно.

Трент відвів мене в будинок Роккі й нагодував. Я була дуже голодна й гарчала на брата, коли той намагався залучити мене до гри, перш ніж я наїмся. Покінчивши з їжею, я відчула приємну важкість у шлунку, зробилася млявою й хотіла лише дрімати. Але Роккі тримав у зубах мотузку й гасав подвір’ям, наче я ніколи б його не спіймала – що, звісно ж, було неправдою. Я підбігла до нього й схопила інший кінець мотузки, і ми тягали одне одного по дворі. Трент стежив за нами й сміявся, і тоді Роккі поглядав на нього, а я, скориставшись цією миттєвою неуважністю, висмикувала мотузку й тікала геть від переслідування Роккі.

Тієї ночі ми з братом лежали разом на підлозі в Трентовій кімнаті вкрай виснажені. Під час битви за мотузку я на мить забула про Сі Джей, але зараз у темній кімнаті тужила за нею й відчувала сум. Роккі обнюхував мене, тикався мордою й облизував мій рот, під кінець поклавши голову мені на груди.

Наступного ранку Трент пішов. З того, як він це робив, – одягаючись і збираючи папери з усе більшим поспіхом, – я зробила висновок, що він іде до школи. Ми з Роккі боролися, знову гралися з мотузкою й вирили кілька ям на задньому подвір’ї. Повернувшись додому, Трент нагодував нас і чомусь сердито висварив, засипаючи землею наші ями. Вочевидь, ми – чи принаймні Роккі – були чомусь поганими собаками, але не знали чому. Роккі трохи постояв, похнюпивши голову й опустивши вуха, але потім Трент погладив його – і все стало добре.

Ми саме борюкалися, а Трент був у будинку, коли ляснули бічні ворота. Ми з Роккі загавкали й побігли до них, здибивши хутро, але там стояла моя дівчинка, і я одразу ж опустила вуха й радісно помчала до неї.

– Моллі! – весело гукнула вона. – Привіт, Роккі!

Роккі продовжував крутитися під ногами з тією дурною мотузкою, коли Сі Джей упала на коліна, обхопила мене руками й поцілувала в морду. А тоді Роккі задер голову й побіг до Трента, що саме виходив із задніх дверей. Роккі привітався з Трентом, наче того не було так само довго, як і Сі Джей, – от дивак.

– Спокійно, Роккі. Привіт, Сі Джей.

Сі Джей випрямилася.

– Привіт, Тренте.

Не спиняючись, Трент підійшов просто до Сі Джей і обійняв її.

– О! – промовила Сі Джей, злегка сміючись.

Вони дістали повідці для прогулянок! З дерев осипалося листя, і ми з Роккі натягнули їх, страшенно прагнучи пострибати по листочках, що танцювали на вітру, але повідці стримували нас.

Я дуже тішилася поверненню Сі Джей, а ще, як з’ясувалося, по-справжньому раділа бути з Роккі й Трентом. Це залежало не від мене – я лише собака, але, як на мене, краще б ми просто жили тут, у будинку Трента. А якщо з нами не оселиться Ґлорія, мене б це влаштувало й поготів.

Почулося клацання і спалах вогника, а потім рот Сі Джей наповнився димом від маленької палички.

– Там не дозволяють курити. Господи, – промовила вона. – Хвилини тягнулися так повільно – аж чути було, як вони йдуть.

– Як усе пройшло? Жахливо?

– У в’язниці? Не дуже. Просто… не знаю, якось дивно. Утім, я втратила майже чотири з чвертю фунти, отже, щось корисне в цьому було. – Сі Джей засміялася. – Хлопців тримають в іншому крилі, і ми ніколи їх не бачимо, але чути їх дуже добре. Їх там набагато більше, ніж нас, дівчат. Більшість тамтешніх дівчат ускочили в халепу, бо зробили щось для своїх хлопців, уявляєш собі.

– Як і ти, – тихо сказав Трент.

Ми так чудово погуляли! Коли Роккі проминав дерева й кущі, він мусив зупинятися, щоб помітити їх, і я зазвичай присідала в тому ж місці, бо пам’ятала той самий поклик, хоч тепер для мене це було не так важливо.

– Я не знала, що Шейн збирається красти речі.

– Ти знала, що він збирається викрасти тест.

– Він збирався скопіювати тест, а не викрасти. І це історія мистецтва, а не математика чи ще щось. Господи, і ти теж?

Трент помовчав якусь мить.

– Ні, я ні. Пробач.

Роккі плигнув на підхоплений вітром листок, підібрав його й спробував подражнити мене. Але, опинившись у нього в роті, це вже був просто звичайний листок.

– Тож, оскільки я була на академічному випробному терміні, мене тепер тимчасово усунуто від навчання. Велике діло. І ти ніколи не бачив такої купи паперу. Закладаюся, міжнародні шпигуни не мають такого товстенного досьє, як я.