Брюс Кемерон - Подорож собаки

Хлопець простягнув пластикову іграшку. Я понюхала її. Гаразд, це «телефон». Я вже бачила його раніше, та мене ніколи не запрошували погратися з ним.

– Скажи «привіт», – мовив Трент.

Я почула химерний деренчливий звук і подивилася на телефон, задерши голову. Трент підніс його до обличчя.

– Вона знає, що це ти! – сказав він щасливим голосом.

Люди часто бувають щасливі, коли розмовляють по своїх телефонах, хоч, кажучи з досвіду, розмовляти із собаками набагато краще.

Я вважала поведінку Трента дуже дивною, відчувала тривогу від того, що мене обдурили, змусивши повірити, нібито Сі Джей у кімнаті. Я підійшла до ліжка і, зітхнувши, опустилася на підлогу. За мить Роккі ліг поряд, поклавши голову мені на живіт. Він відчував мій настрій – я почувалася сумною, навіть коли він був поряд, бо тужила за своєю дівчинкою.

Якось, однак, я знала, що Сі Джей повертається. Вона завжди поверталася до мене. Одного дня Трент вийшов у вітальню й почав ходити, раз у раз зупиняючись, щоб визирнути у вікно. Роккі не відставав від нього й на крок. Мені це набридло, і я розтяглася на килимі у вітальні.

Чути було, як грюкнули двері надворі. Хвилювання Трента різко зросло. Роккі поставив лапи на вікно, щоб визирнути назовні. Я підвелася з цікавості. Парадні двері відчинилися.

– Привіт, Роккі! Привіт, Моллі!

Це була моя дівчинка. Я так розхвилювалася від цієї зустрічі, що заскавчала, кружляючи біля її ніг, і облизала обличчя, коли вона присіла погладити мене. Коли Сі Джей встала, я спробувала підстрибнути вгору, щоб знову дістати до її обличчя й поцілувати, а вона обхопила мою голову й стиснула в обіймах.

– Моллі, ти дудель-шнудель, а не пудель, – сказала дівчина.

Скрізь, де її руки торкалися мене, шкіра під хутром стискалася від задоволення.

– Привіт, Сі Джей, – мовив Трент.

Він потягнувся до неї, а тоді зупинився. Вона розсміялася, підстрибнула до нього й обійняла.

Роккі був настільки заведений, що гасав будинком, кидаючись на меблі.

– Гей, угамуйся, – казав Трент, але сам так сміявся, що Роккі продовжував і далі гасати, як скажений собака.

Я залишилася біля Сі Джей.

– Хочеш чогось перекусити? У мене є коржики, – запропонував Трент.

Ми з Роккі завмерли. Коржики?

– Боже, ні, – сказала Сі Джей. – Я жирна, як свиня. Там була вся можлива їжа – це було захопливо.

Трент змусив нас із Роккі вийти надвір поборотися, але я скучила за Сі Джей, тож невдовзі почала дряпатись у двері, і Трентова мати впустила нас. Трент і Сі Джей сиділи поряд на канапі, і я згорнулася біля їхніх ніг. Сі Джей тримала телефон на колінах.

– Оце наша каюта, – казала Сі Джей.

– Що? Вона ж величезна.

– Каюта була бездоганна. Це був наш житловий відсік, і в кожної своя спальня та ванна. Не знаю, чи ти помітив, але ми з Ґлорією найкраще ладнаємо, коли не бачимо одна одну.

– Боже, це ж, мабуть, дуже дорого.

– Напевно.

– Твоя мама дійсно стільки заробляє?

Сі Джей подивилася на нього.

– Не знаю, мабуть, так. Вечорами вона завжди їздить показувати будинки, тож, я так розумію, справи мають іти дуже добре.

Я зітхнула. В іншому кінці кімнати Роккі заволодів жувальною іграшкою – гриз її й стежив за мною, чекаючи, доки я спробую відібрати.

– Хто цей хлопець? – спитав Трент.

– Оцей? А, ніхто.

– Ось він знову.

– Це був просто круїзний роман. Ти ж знаєш.

Трент замовк. Роккі щось відчув і підійшов через кімнату, щоб покласти голову хлопцеві на коліна. Я скористалася можливістю й стрибнула на жувальну іграшку.

– У чому річ? – спитала Сі Джей.

– Ні в чому, – відповів Трент. – Гей, уже трохи пізно, а мені завтра на роботу.

Він пішов, і відтоді здавалося, що ми вже не бачили Трента й Роккі так часто, як колись, хоча набагато частіше бачили Шейна, якого я не надто жалувала. Він навіть не був злим до мене – просто щось у ньому віднаджувало, щось викликало недовіру. Часто Ґлорія й Сі Джей розмовляли про Шейна, і дівчина зі словами «Ой, ма- мо » виходила з кімнати.

Сі Джей бувала нещасна, і Ґлорія бувала нещасна. Я цього не розуміла, адже навколо стільки причин бути щасливими: бекон, наприклад, чи ті дні, коли ми лише вдвох лежали на задньому подвір’ї й пальці Сі Джей легко торкалися мого хутра.

Чого я дуже не любила – то це Купання. Раніше в моїх життях Купання завжди означало, що я стояла надворі й мене поливали водою й терли слизьким милом, яке пахнуло не краще за волосся Ґлорії, і цей запах тримався на моєму хутрі ще довго після того, як його змивали. У Сі Джей Купання означало залишатися в будинку й стояти в маленькій коробці з дуже гладенькими стінками. Я почувалася покараною, коли вона поливала мене гарячою водою із собачої миски з ручкою. Вона терла мене огидно пахнучими милами, і я жалюгідно терпіла цю наругу, заплющивши очі й опустивши голову. Смачні запахи, які я збирала весь час, – бруду, застарілих наїдків і дохлих тварин, – слабнули під безліччю мисок теплої смердючої води. За спроб утечі мої кігті марно ковзали по стінках, не в змозі знайти опору, а тоді Сі Джей хапала мене й суворо казала: