Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Що це було? – спитала Сі Джей.

– Не знаю, – відповів ветеринар. – Вочевидь, з’їла щось, чого не треба було.

– О Моллі, – промовила Сі Джей. – Не їж гидоту, гаразд?

Я лизнула її в обличчя, коли вона поцілувала мене знову. Я відчувала полегшення, що не стала цуценям і досі з моєю дівчинкою.

Першої ночі, коли я повернулася додому, Сі Джей і Ґлорія гнівались одна на одну.

– 600 доларів! – репетувала Ґлорія.

– Стільки це коштує. Моллі ледь не померла! – кричала Сі Джей у відповідь.

Зазвичай, коли вони сварилися, я стривожено ходила й позіхала, але зараз була дуже виснажена, тож просто лежала на місці, коли Ґлорія пішла коридором до своєї кімнати і, зачиняючи двері, дуже сильно ними гримнула. Її запахи рознеслися будинком.

Того літа Трент навідувався до нас нечасто, зате ми із Сі Джей спали, доки сонце не піднімалося високо в небо, потім разом снідали й часто лежали на задньому подвір’ї. Це було прекрасно. Сі Джей намащувалася олією, яка погано пахнула, а смакувала ще гірше, хоч я продовжувала час від часу облизувати її просто з приязні. Я любила дрімати поряд із Сі Джей.

Іноді вона лежала надворі майже весь день, заходячи всередину лише для того, щоб скористатися ванною й постояти на маленькій коробці, яку тримала там. Я не розуміла, навіщо вона так часто стоїть на цій штуці, адже це ніколи не приносило їй радості.

Я завжди ходила із Сі Джей, тож була поряд, коли вона відчинила задні двері й побачила Ґлорію, що лежала на ковдрі поряд із тим місцем, де раніше ми ніжилися на сонці.

– Ґлоріє! Що ти робиш у моєму бікіні?

– Воно на мені чудово сидить. Навіть краще, як на тобі.

– Боже, аж ніяк! Це відстій.

– Я скинула одинадцять фунтів. А коли я скидаю вагу, то вже не набираю.

Сі Джей голосно зітхнула від розчарування, стиснувши кулаки, а тоді повернулася до будинку.

– Ходімо, Моллі, – сказала.

Мені вона здалася сердитою, тож я тихо ступала поряд із нею, низько похнюпивши голову. Сі Джей пішла просто до своєї кімнати, а потім – до шафи, у якій милася. Я лежала на килимку, важко дихаючи, адже чула, як вона плаче. Моя дівчинка була нещаслива.

Того дня вона не блювала, на відміну від багатьох інших днів. Коли це ставалося, вона теж була дуже нещаслива.

Одного дня Сі Джей узяла мене покататися, і я сиділа на передньому сидінні. Ми поїхали до Трента, і я гралася з братом на задньому подвір’ї – воно було не таке велике, як у Сі Джей, але мало додаткову принадність, адже тут був Роккі.

– Дуже тобі дякую, що робиш це, – сказала Сі Джей.

– О, взагалі не проблема. Роккі вдячний за компанію: він сумує за мною, коли я на роботі, – відповів Трент. – Я казав тобі, що мене призначили молодшим менеджером?

– Справді? То тепер ти змушений носити особливий паперовий ковпак?

Роккі припинив гру й підійшов до Трента.

– Ну… ні. Я просто хотів сказати – я лише в старшій школі, і все ж вони довіряють мені… а… забудь, – зітхнув Трент.

– Ні, постривай. Вибач. Це був лише дурний жарт. Я пишаюся тобою.

– Це точно.

Роккі тикався мордою в Трента.

– Ні, справді пишаюся, – сказала Сі Джей. – Це демонструє, як добре тобі все вдається. Ось тому ти й президент класу. Ти можеш здійснити все, що хочеш.

– Не все.

– Що ти маєш на увазі?

– Нічого.

– Тренте?

– Просто розкажи мені про свою поїздку.

– Це справді захопливо, – сказала Сі Джей. – Ніколи раніше не бувала в круїзі. Два тижні!

– Намагайся не зіштовхнути Ґлорію за борт. Упевнений, що це заборонено правилами, хоча й не мало б бути.

– Ой, варто нам опинитися на борту – і, гадаю, ми взагалі не побачимо одна одну.

– Щасти тобі з цим, – сказав Трент.

Я не здивувалася, коли Сі Джей покинула мене там: вона часто залишала мене погратися з Роккі, а часом Роккі приходив до нас погратися зі мною. Однак за кілька ночей я почала хвилюватись і тицялася носом у Трента, шукаючи заспокоєння.

– Скучила за Сі Джей, так, Моллі? – казав мені Трент, тримаючи мою голову у своїх долонях. Я махнула хвостом, почувши її ім’я: «Так, ходімо додому до Сі Джей».

Роккі не подобалася вся ця увага, яку я діставала від Трента, і він стрибнув мені на спину. Я розвернулася до нього й показала зуби. Брат повалився, підставивши мені горло, тож я не мала вибору, окрім як осідлати його й пожувати за шию.

Якось увечері я почула, як Трент каже «Сі Джей!», наче вона була тут. Та коли я вбігла до його кімнати (увесь цей час Роккі скакав на мене), він був сам.

– Моллі, хочеш поговорити із Сі Джей телефоном? Ось, Моллі, телефон.