Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Ні, Моллі.

Купання було найгіршим покаранням, адже я ніколи не знала, що поганого зробила. Та коли воно минало, Сі Джей кутала мене в ковдру й пригортала до себе – і це було найкраще. У таких міцних обіймах я почувалася в безпеці, у теплі та любові.

– О Моллі, Моллі, ти такий шнудель-шнудель, – шепотіла мені Сі Джей.

Потім вона брала ту ковдру й терла мене вгору-вниз, доки моя шкіра не починала приємно чухатися, тож, коли дівчина відпускала мене, я гасала будинком, струшуючи із себе будь-які залишки води, стрибала через крісла й на канапу й терлася об килим по черзі одним і другим плечем, щоб висушитися й розім’ятися.

Сі Джей сміялася й сміялася, але якщо поряд була Ґлорія, та завжди горлала на мене:

– Припини!

Я не розуміла, чому вона така зла, але з досвіду знала, що це її звичний стан, навіть коли покарання Купанням було позаду й ми всі могли насолодитися цим дивовижним відчуттям, коли бігаєш довкола й стрибаєш по меблях.

Коли повернувся звичай замикати мене в підвалі, я зрозуміла, що Сі Джей знову ходить до школи. Я чула, як походжає нагорі Ґлорія, перш ніж теж покинути будинок. Я виходила надвір крізь собачі двері й лежала на своєму звичному місці, сумуючи за Сі Джей. Часом уві сні здавалося, ніби її пальці досі торкаються мене.

Ми продовжували регулярно відвідувати художню студію. Іноді туди приходили інші люди й гладили мене, а іноді в будівлі були лише ми із Сі Джей. Одного вечора, коли ми сиділи лише вдвох, хтось постукав у двері – дивним стукотом, від якого я загарчала, а хутро на загривку стало дибки.

– Моллі! Усе гаразд, – сказала Сі Джей.

Вона підійшла до дверей, і я послідувала за нею. Коли відчула за дверима Шейна, від цього анітрохи легше не стало.

– Гей, Сі Джей, відчини, – сказав Шейн. З ним був іще один чоловік.

– Мені не можна нікого впускати, – сказала Сі Джей.

– Ну ж бо, крихітко.

Сі Джей відчинила двері, і двоє чоловіків увірвалися всередину. Шейн обхопив Сі Джей і поцілував її.

– Привіт, Моллі, – сказав він мені. – Сі Джей, це Кайл.

– Здоров, – сказав Кайл.

– Ключ у тебе? – спитав Шейн.

Сі Джей схрестила руки на грудях.

– Я ж казала вам…

– Так, гаразд, ми з Кайлом хотіли б скласти проміжний тест з історії мистецтв, зрозуміло? Ну ж бо. Ти ж знаєш: це все лише жарт. Наче щось із цього нам колись знадобиться в реальному житті. Ми зробимо копію тесту й підемо.

Я не могла збагнути, що коїться із Сі Джей, але бачила, що вона не раділа. Дівчина щось віддала Шейну, який розвернувся й жбурнув це Кайлу.

– Скоро поверну, – сказав той, розвернувся й пішов.

Шейн усміхнувся до Сі Джей.

– Ти знаєш, що мене можуть через це виключити? Я вже під адміністративним наглядом, – сказала вона.

– Розслабся, хто про це скаже? Моллі? – Шейн потягнувся до мене й погладив по голові.

Він був надто грубим. Потім схопив Сі Джей.

– Не треба. Не тут.

– Ну ж бо. Більше нікого в цілому будинку.

– Припини це, Шейне.

Я почула гнів у її голосі й трохи загарчала. Шейн розвів руки, сміючись.

– Гаразд, Боже ж ти мій. Не треба цькувати мене собакою. Я просто дуркував. Піду потусуюся з Кайлом.

Сі Джей знову взялася до гри зі своїми папірцями й мокрими паличками. Незабаром повернувся Шейн і кинув щось на стіл поряд із нею, дзенькнувши металевим кільцем.

– Гаразд, ми пішли, – сказав він.

Сі Джей не відповіла йому.

Кілька днів по тому Ґлорія й Сі Джей дивилися телевізор, а я спала, коли у двері постукали. Я встала й замахала хвостом, гадаючи, що це Трент, але там були двоє чоловіків у темному одязі й з металевими штуками на пасках – з досвіду я зрозуміла, що це поліцейські. Сі Джей впустила їх у дім. Ґлорія встала. Я замахала хвостом і дружньо ткнулася носом в офіцерів.

– Ви Клеріті Магоні? – спитав один із них Сі Джей.

– Так.

– Що відбувається? – спитала їх Ґлорія.

– Ми тут через незаконне проникнення до кабінету мистецтв старшої школи.

– Проникнення? – перепитала Ґлорія.

– Комп’ютер-лептоп, трохи готівки, срібна рама для картини, – сказав офіцер.

Ґлорія ахнула.

– Що? Ні, це не… – пробелькотіла Сі Джей.

Я відчувала, як її охоплює страх.

– Що ти зробила? – спитала Ґлорія.

– Це не я. Це Шейн.

– Ти маєш піти з нами, Клеріті.

– Нікуди вона не піде! – заявила Ґлорія.

– Сі Джей, мене звати Сі Джей.

Я стала поряд із нею.

– Ходімо, – сказав офіцер.

– Моя донька нікуди не піде з поліцією! Я сама її відвезу, – заявила Ґлорія.

– Усе гаразд, Ґлоріє, – сказала Сі Джей.