своєї кімнати в Хоботному.
Світ здається мені нематеріальним, ненадійним. Замість мене у цьому світі присутній спустошений привид, опудало на осінньому вітрі, від якого хочеться плакати.
Я пригадав – пригадав усе, що насправді трапилося з Гоцою Дралою, і зі мною, і з Юрою на прізвисько Гагарін. Важкий камінь скотився мені з грудей, бо краще знання, ніж неміч.
Я добре змерз. На вулиці світало, а я стояв біля вікна в самих трусах, і мене колотило від холоду.
Одягнувся, пішов на кухню і розпалив пічку. У хаті повисли блакитні сутінки, замішані на запаху старої людини. Підігрів чайник, запарив собі кави з цикорію. Сів і задумався.
Як я міг жити раніше, не пам’ятаючи Гоци Драли? Не пам’ятаючи кафе, не пам’ятаючи самого себе – як я міг? Жив, як зомбі, не усвідомлюючи, де я, коли я.
Що було в моєму житті важливого, справжнього? З таким самим успіхом я міг і взагалі не жити.
Кожна хвилина.
Кожна хвилина тепер як дарунок.
Жити на всі сили, жити на всі жили. Жити в Духові, діяти Духом. Щосекунди, зі всіх сил, до останнього віддиху намірятися повернути нескінченність, яка тут, поруч , на відстані руки.
Зі всіх сил Бути – тільки це щось може важити супроти холодної, німотної пітьми, яка рано чи пізно поглине кожного з нас.
Розділ X
Жити – значить залишатися живим
Усе, що можна зробити за життя, робиться зараз – або не робиться взагалі. Я пам’ятав, що зі мною може статися до сорока років, якщо не змінити нічого зараз. При «нормальному» способі життя до сороківки людина стає руїною, все ще переконуючи себе, що почувається більш-менш добре, бо щодня болить в іншому місці, а от завтра – о, завтра вона встане о шостій, піде на стадіон бігати, підтягуватися, обливатися водицею.
Усе, що можна зробити за життя, робиться зараз. Або не робиться взагалі.
Я тримався за цю думку і від неї поволі тверезішав. Перше, що я зробив, – почав прокидатися, як усі в Хоботному, на світанку. Я змусив себе обливатися водою з криниці. Не знаю, чи це щось дає насправді, але знаю точно: якщо це робити наполегливо, життя зміниться.
Потрібно багато роботи. Багато фізичної роботи, щоб відволіктися на час від нав’язливих думок про нудотну нарізкупам’яті.
У кінці березня стояла суха погода, і я скопав город біля стайні. Його було небагато, може, півсотки. Для порівняння, куди більше місця займав сад. Викорчував старі кущі смородини і порічок. Вони вже років зо п’ять як не цвіли. Викорчував старий аґрус. Склав корчі за хатою, а за два тижні, коли вони трохи підсохли, спалив їх разом з іншим лахміттям з гаража.
Пішов у село до Ганкевичів, купив у них п’ять тачок гною. Розкинув, знову перекопав город.
Я спостерігав за собою збоку. У мені зросталися два «я». Одне – котре жило у бабці, друге – котре працювало у Львові. Я знову потрапив у точку розходження, у місяць березень, коли приїхав у Хоботне. Я знову повторював роботу, вже раз зроблену. Знову думав думки, вже раз подумані. І я пригадував, що в тих думках, які я думав тоді, вже ховалося знання своєї іншої частинки.
Я ніби йшов паралельною стежиною і спостерігав за собою збоку. У мене з’являлися спогади навіть про це спостереження.
Трохи було мороки із садом, я ніколи раніше не обрізав плодових дерев. Але наш сусід, старий мент Юрович, показав, як це робиться правильно. Продав мені вапна, ще й позичив щітку.
Побілив дерева. У саді було сім старих яблуньок, дві груші, вишні – стара й молода і одна жовта черешня. А біля самого ґанку росла розлога алича. А в кутку – товстий горіх.
Обрізав малину, трохи її прорідив. За ті роки, що з бабою сиділи її доньки, нікому до городу не було діла. І зрозуміло – свої ще не орані, роботи вистачає.
На городі я розбив грядки. Порахував, що садити бульбу не виплатиться, дешевше купити. Посіяв моркву, петрушку. Трохи згодом, коли потепліло, садив кабачки – дуже хотів стушкувати їх зі сметаною.
Ще сіяв кріп, любисток, базилік, євшан-зілля (естрагон). Потім не зійшов тільки базилік – мабуть, заглибоко запорпав. Садив часник, цибульку. Ще сіяв ранню редиску – «білу бурульку» і «рубін», а при стежці, як мене вчили вдома, сіяв салат – кучерявий і звичайний.
Довго думав, що я забув посіяти важливого для харчування. Може, огірки? Але з огірками завжди багато мороки. Спершу їх накривай плівкою, потім став їм тепличку, потім піди розбери, де бур’ян, а де проростки, ну їх у баню, я того не вмію. Тут, як у буддизмі, потрібна пряма передача практики. Треба було більше мамі допомагати.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу