Любко Дереш - Пісні про любов і вічність [збірник]

Слава уважно слухав. Таких видатних успіхів, як Вітя Че, він не досяг, однак його таємниця приємно гріла серце. Слава знав – він Бог, і крапка. Бути Богом було нелегко, раз по раз траплялися рецидиви старого, «інфантильного» світосприйняття. Слава добре знався на психоделіках, вивчав культури світу, і в культурах світу віднаходив докази того, що всі живі істоти у Всесвіті – це єдиний Господь, який розділився на безліч і забув про це.

– Якби це було так, як тоді всемогутній, за визначенням, Бог міг стати жертвою забуття? – резонно запитував Віктор, потягуючи кальян. Тільки з ним одним, страшним і жахливим, Слава наважувався ділитися сокровенним.

– На те Він і всемогутній, щоб могти забуватися, – парирував юнак. – Це у Нього такі розваги. Зрештою, Він, тобто Я, тобто всі Ми, все одно приходять в Одне.

– Ні, тобі треба зміцнювати свою позицію глибше, – сказав Віктор, пускаючи кільця диму. – Рано ще такі висновків доходити.

Віктор був практиком і не розділяв передчасного ентузіазму Слави. Він методично опановував багатопроцесне мислення, вчився вимикати то праву, то ліву півкулі мозку, умів одним оком спати, а іншим пильнувати, бачив на відстані та передчував події. Що не таланило побачити своїм орлиним оком, те з лишком доповнював своїм чітким, ритмічним мисленням програміста. Вже й не програміста – скоріш, гросмейстера, що грає шість партій одразу.

Так чи інак, завдяки медитацям загальноприйнята картина світу добряче осунулася в обох колег, і вони давно вихопилися за межі звичного розуміння причин і наслідків. Вітя, мовби й не знаючи традиційних уявлень економістів про маркетинг і менеджмент, поступово входив на ринок як новий гравець.

Він був не один – тисячі їх. Інструктори з йоги й пілатесу, майстри голотропного дихання і реберфінґу, тантрики і цигуністи, кастанедівці і трансерфери, енелпери і шанувальники сирих овочів та фруктів, всі вони так чи інакше грали на цьому полі. Всі вони нема-нема та й витягували на світ Божий то чакру, то кундаліні, то заговорювали про тонкі тіла та поле варіантності. Віктор сміявся їм всім у вічі. Учень великого Р. Х., чиє ім’я варто шифрувати з огляду на постійний інтерес до його діяльності з боку спецслужб, він кидав виклик найгнучкішим йогам і найпрокачанішим цигуністам (принаймні з тих, що ходили в йога-студії) від Пруту до Обі. Кидав і перемагав. Його виклик полягав у тому, що жоден із цих «йогів» не розумів, що ж він робить, плутав свідомість з увагою, а увагу з положенням точки збирання, змішував в одну купу самадхі, медитацію, зупинку внутрішнього діалогу і напівсонні стани. Годі й казати про теоретичне обґрунтування всіх цих маніпуляцій – то був темний ліс за дві тисячі років до перших сірих вовків, не кажучи вже про червоні шапочки. То була епоха динозаврів, кам’яновугільна ера, Земля Санникова, доколумбова Америка – що завгодно, тільки не розуміння. Віктор, переконуючись, що справи стоять саме так, діставав свій знаменитий чорний круг на білому квадраті, з якого він починав екскурсію в свідомість, і, опираючись на ілюстрацію, починав давати інструкції: чітко, лаконічно, начебто говорив афоризмами, наче то не він, а сам Патанджалі, легендарний автор «Йога Сутр», промовляє до публіки. Якби Патанджалі народився в епоху комп’ютерів, він говорив би так, як говорив Вітя Че, тримаючи в руках білий квадрат з чорним кругом посередині.

– А я, – озвався Слава, пахкаючи сигарою, – зараз формую тіло сновидіння. Вчуся впливати ним на хід подій.

– І як верифікація? – поцікавився Віктор. – Як валідність?

– Валідність висока, – запевнив Слава. – Верифікація присутня. І онтологічність засновків зберігається.

– А рефлексія?

– Не переривається.

– Ясно, – сказав Віктор і випустив дим.

Над столом повисла тиша. Віктор занурився у себе, і Слава заворожено спостерігав, як увага його колеги поринає кудись у глибочінь розораної психіки, порослої молодими сходами нових можливостей, там, де в інших – суцільна цілина.

– Ось що я тобі хочу сказати, Славо, – озвався врешті Віктор, не дивлячись на сусіда. Його увага схоплювала всю кімнату водночас, тож дивитися на співбесідника окремо потреби не було. Точений, наче з каменю, профіль легенди езотеричних семінарів нагадував силует шуліки. – Я готую зараз новий тренінг, це просто бомба. Народ порве. На малій групі уже пробував, результати вражаючі. Те, що ми раніше досягали за півроку, тепер таланить зробити за три сесії.