Ольга Токарчук - Ольга Токарчук. Останні історії

Хлопчик вирвався з її обіймів, а потім сильно штовхнув її, аж вона опритомніла.

— Мамо, що з тобою? Що ти робиш? — кричав він.

Став над нею спітнілий, розгніваний.

— Що з тобою?

Вона сиділа на підлозі.

— Вибач. Уже все гаразд, зі мною все добре. Вибач.

Майк зробив для виступу невеликий столик, ніжки з паличок, стільницю — з пальмового листя. Знову з’явилися пірнальники, перепаковували спорядження, засмаглі, розімлілі від води і сонця.

Вона домовилася з Майком про день від’їзду. Він зв’язувався з материком, щоб зарезервувати місця у бусі та готель на материку.

— Куди потім? — запитав він із цвяхами у роті.

Сказала, що додому і це принесло їй полегшу.

До обіду Кіш внизу не з’явився. Уявила собі, що він вночі помер. Лежав тепер на вузькому ліжку в дірявому бунгало, а шелестливі ящірки відправляли на ньому свої тріскотливі похоронні ритуали. Морфій не допоміг.

Але він прийшов пополудні. Всівся на своєму місці в кутку канапи і спостерігав за Майновою крутаниною. Хлопчик утішено побіг до нього. Розклав своє магічне спорядження і вправлявся під наглядом Кіша. Вона зійшла до них, але мусила пообіцяти, що відвернеться і не підглядатиме.

У полудень прийшов молодий асистент Кіша з повною коробкою аксесуарів для показу. На його обличчі застигла усмішка, і він трохи заточувався. Може, випив забагато, прощаючись з великим островом. Захоплений хлопчик приміряв пелерину й циліндра, який виглядав гротескно, увінчуючи напівголе тіло на тлі пальм і піску.

Це хлопчик мав бути головним фокусником, це мав бути його показ. Кіш, вбраний у чорні штани й застібнуту під саму шию чорну індійську блузу, сидів у фотелі. Вона бачила його витягнуті ноги, тепер у чорних лакових мештах і долоні — лежали на бильцях фотелю зовсім безсилі.

У глядацькій залі було кільканадцять осіб: вона з Майком, кельнери, кілька пірнальників, австралійська пара і втікачі, маленькі жінки з чотирма дітьми — очевидно, Майк запросив їх. Сонце скотилося до води та відразу стемніло.

Майк засвітив чудові червоні лампіони. Потім загасили лампи, і тільки посередині умовної сцени з’явилося коло світла з рефлектора, який обслуговував асистент Кіша. Мабуть, це було спорядження, яке вони використовували під час виступів на великому острові — створювало світле коло, яке за хвилину змінювало колір від червоного до фіолетового.

Тоді в колі світла з’явився хлопчик. Першої хвилини вона його не впізнала — його обличчя було напомаджене, а губи пофарбовані в темний колір, її вразила гротескна подібність малого до Кіша. Його довге світле волосся було туго стягнуте на потилиці й заховане під завеликим циліндром. Він уважно подивився на глядачів і зморщив чоло. Відразу за ним з’явився Кіш, знову з рум’янцями на обличчі, напомаджений, гидкий.

— Ось найбільший маг островів Південного Моря. Хто не вірить, той нині переконається, — вигукнув він.

Хлопчик у відповідь змахнув пелериною і витягнув звідкись жмут яскравих хустин, які видовищно одна за одною впали на пісок. Тоді Кіш простягнув руку до хлопчикового вуха, і в ній з’явився білий м’ячик.

— Кожен справжній маг носить у вухах повно м’ячиків, — сказав Кіш, і австралієць голосно розсміявся. — Кожен створює щось з нічого і перетворює щось в ніщо.

Він поклав м’ячика на столик перед хлопчиком. Малий накрив його горнятком.

— Де м’ячик? — запитав Кіш, і його голос пискляво забринів.

— Захований під горнятком, — відгукнувся Майк.

Хлопчик швидко підняв горнятко і звичайно, м’ячика вже там не було. Пролунали гучні оплески. Потім він показував фокуси зі зв’язаними хустками, з магічним розв’язуванням вузлів на мотузках знаходив яйце в циліндрі та кишенях Кіша.

Вона розпружилася.

Один із кельнерів, той, який робив гамбургери, вибрав карту, яку знову поклали в колоду. Хлопчик підійшов до першого ряду й попросив її та дівчину австралійця пересунути карти. По-змовницькому підморгнув мамі. Виконав над колодою кілька плавних рухів і безпомилково витягнув карту, яку вибрав кельнер. Знову оплески. Показав ще кілька подібних фокусів. Кіш вийшов за межі освітленого кола і стояв тепер, спертий до дерев’яного стовпа із закладеними на грудях руками. Його обличчя у темряві було тільки світлою плямою.

Цього було би достатньо на пристойне магічне шоу. Лунали оплески, але виявилося, що ще не кінець. Кіш випірнув із тіні та подав рукою знак асистентові, який поставив посеред кола довгу скриню з грубого картону, що формою нагадувала труну.