Ольга Токарчук - Ольга Токарчук. Останні історії

Малий кивнув головою.

— Це буде моя характерна риса, я буду впізнаваний, — сказав він.

— Бо кожен має свої особливі вміння, правда? — звернувся він до Кіша. — А ти, Майку? Яка твоє особливе вміння?

Майк хвилинку подумав, а потім зігнув великий палець до передпліччя, так що палець торкався до руки.

— Браво, — оцінив малий. — А ти, мамо?

Не думаючи, вона склала руки перед собою, а потім повільно перевела їх через голову за спину. Її руки виглядали тепер, як розкинуті крила.

— Ого, — засміявся Майк. — Як гімнастка. Маєш м’які кістки.

Він пішов до бару за напоями, а Кіш взяв від хлопчика книжку, знайшов потрібну сторінку й показав кістлявим пальцем на текст.

— Прочитаєш?

Хлопчик глянув на вказаний фрагмент і почав читати, затинаючись на деяких важких словах.

— Тоді штукар взяв у руку дерев’яну кулю з численними отворами і прив’язаними до неї ременями й кинув її догори. Куля злетіла в повітря і зникла нам з-перед очей. Коли в руці чародія залишився тільки короткий кінець паска, прорік щось одному зі своїх учнів; тоді цей муж ухопився за ременя і так довго спинався ним догори, аж зник нам з-перед очей. І хоч штукар закликав його тричі, той не відповідав. Узяв тоді до рук ножа і, виглядаючи дуже розгніваним, поліз по ремені, і теж зник. Потім скинув на землю руку хлопця, потім його ногу, другу руку і другу ногу, потім тулуб і нарешті голову. По тому зійшов, голосно сопучи, його одежа була забризкана кров’ю. Тоді емір кинув йому новий наказ і штукар зібрав усі члени хлопця, поскладав їх, після чого копнув їх ногою і той встав живий і неушкоджений. Таке тоді огорнуло мене захоплення, що часто забилося серце, подібно, як під час мого перебування при дворі короля Індії, де я був свідком подібних фокусів...

— Досить, — Кіш поклав руку на книжку. Подивився на жінку, що сиділа навпроти.

— Це могло би бути моє особливе вміння. Прочитай ще це, — звернувся він до хлопчика. Вона спробувала забрати від нього книжку.

— Не читай. Це якісь жахи, — запротестувала вона. Але Кіш був спритніший, розгорнув книжку на тій самій сторінці й тріумфально поглянув на Майка, який саме повернувся з напоями.

— Ще абзац, — сказав він. — Йдеться про чарівників, яких називають motetequi, що означає “ті, які ріжуть самих себе”. Такий motetequi різав себе на шматки, які складав під ширму, потім пробивав ширму і майже відразу виходив, не маючи на тілі жодних пошкоджень. О, і ще далі ... записано такий самий перебіг подій у бенгальських штукарів: порізану на шматки людину прикривали сукном; штукар просковзував по сукні й за хвилину порізаний чоловік ставав на ноги...

— Нехай пан перестане читати ці дурниці, — сказала вона різко. — Пан його лякає.

Кіш розсміявся і відкинув голову на високу спинку канапи.

— Мамо, я зовсім не боюся, — запротестував малий.

— Ходи, сину, пограємо, — сказав Майк і пішов з хлопчиком до більярдного стола. Коротко зиркнув на неї через плече.

Крутила в долоні склянку, обдумуючи відхід до будиночка.

— Не бачить пані, не зауважила пані? Я хворий. Це, — він підняв штанину, — це саркома Капоші. Знає пані, що це означає?

Вона відчула могутній приплив крові до голови, але опанувала себе.

— То чому, до біса, пан не лежить у лікарні? Чому пан не лікується? — запитала вона зі злістю.

Він сказав:

— Це питання тільки часу, не місця. Пані також помре. І він помре, — показав на хлопчика, який, висунувши кінчик язика, тренував фокус із кульками. І вони, — кивнув головою у бік двох кельнерів, що прибирали зі столів.

— Чого мені мало б залежати на якомусь майбутньому жовтні чи квітні? Що мало б відбутися нове, незвичайне? Чергова подорож? Виграш у казино?

На мить замовчав, а потім додав:

— Я вільний, можу це зробити щомиті.

— Не розумію.

Іронічно подивився на неї.

— Ти добре знаєш.

А за мить:

— Ти мене інтригуєш. Розчарування у коханні, правда?

Вона змішалася. Зробила ковток, лід вже розтопився.

— Це тому ти така худа, сіра та змертвіла. Стиснута. Ти ж маєш гроші на добру їжу, на масажиста, ти маєш квітнути.

Вона відчула, що її горло від жалю стискається, слабла, ніби ті слова відірвали її від землі, підняли на мить у повітря і кинули, як сміття.

— Відвали, — сказала вона і це їй допомогло, замість жалю — фурія. — Відвали.

Але він схопив її за руку і вбив у неї свої кістляві жахливі пальці, схилився до неї над столом.

— Щось є у тому соромливе? Щось недобре? Що хтось тебе кинув? І що з того? Ти теж когось кинь. Ти не зауважила, що є ланкою в ланцюгу покинутих і тих, що покидають?