Ольга Токарчук - Ольга Токарчук. Останні історії

Хлопчик вже не хотів ні пірнати, ні сидіти з нею перед будиночком і розкладати мушлі. Неохоче виконував завдання з математики і записував у щоденнику перебіг дня. Не читав нічого, крім Кішевої книжки. Колись зазирнула в неї — це був підручник ілюзіоніста, ілюстрований світлинами. Тепер малий або грав із пірнальниками у більярд, або вправлявся у фокусах із Кішем. Коли маг надовго зникав у своєму бунгало, хлопчик біг на кухню і пробував зробити собі гамбургера. Майк йому це дозволяв, і тепер два кухарі переживали випробування гамбургерами. Він з’ясував їм, що це має бути, і вони різали для нього м’ясо і потім смажили його з цибулею, з їхнього обличчя не сходила поблажлива іронічна усмішка. Малий вимагав картоплю фрі й, коли нарешті приплив човен, відповідно її нарізав і смажив у воках, інструктуючи обох кухарів. Спілкувалися простою англійською, еквівалентами речень. Приніс від них такий віршик.

Він декламував серйозно, косячи оком на шпаргалку — кілька слів, написаних ручкою на тильному боці долоні. Взяла його руку і прочитала: “смерть, різник, вода, вогонь, палиця, пес, кіт, пташка”.

— Треба запам’ятати почерговість. Інакше це не має сенсу, — сказав він, задоволений, що йому це вдалося.

Він забрав її капелюха і саронга. Не хотів сказати, навіщо вони йому. Коло п’ятої вона зійшла стежкою вниз і побачила, що Майк підготував невелику сцену зі завісою, зробленою з покривал. Її син у білих бермудах і білій футболці заклопотано розкладав на маленькому столику якісь предмети. Кіш сидів у фотелі, повернутий до неї спиною. Чула його голос. Віддавав якісь розпорядження то хлопчикові, то Майкові. Вже кілька днів вони збирали скрині, робили сцену, розвішували мотузки з лампочками. Майк привіз навіть феєрверки й закопав маленькі ракети в пісок на пляжі, відразу біля входу до ресторану.

Під вечір, вперше за довгий час, на небі з’явилися хмари, але трималися вони далеко від острова, приліплені до горизонту, як жмутки брудної вати. Увечері сонце, що заходило, занурилося в них і освітило їх фантастичними кольорами — рожевим, яскраво-зеленим, фіолетовим. Сиділи на канапах учотирьох — вона з хлопчиком, Кіш і Майк, бо пірнальники попливли на кілька днів на якийсь дивовижний риф. Кіш був спокійний і розпружений. Знову мав рум’янці на обличчі. Вона подумала навіть, що вони виглядають, як намальовані помадою. Так, стоїть перед дзеркалом у лазничці й розмащує рожеве в делікатні цеглові тіні. Або щось зуживає.

Розклав перед хлопчиком гральні карти і попросив його подумати про одну з них. Потім тасував їх, перекладав, поки витягнув одну й показав її хлопчикові.

— Ця?

— Так, ця, — хлопчик вражено дивився на нього.

— Як пан це зробив? — запитав його Майк.

Кіш задоволений позбирав карти.

— Скажу вам наприкінці за умови, що збережете таємницю.

Майк приніс із бару напої і тарілочку екзотичних горішків.

— Звідки ви походите, пане Кіш?

— Кіш — це угорське прізвище, читається так само, як Лішт або Ліст. Цей композитор.

— То пан угорець? — запитала вона.

— Чи це так важливо? Скажемо так, що ми із Центральної Європи. Пані — більше, я — менше, бо мене забрала раніше хвиля еміграції. Я виїхав сімдесятого року.

— Я тоді народилася.

— Ну бачиш, люба дитино, ми є людською крамницею західного світу, інкубатором людей ready-made. Готовою конфекцією. Фабричні моделі: модель 56, модель 68, модель 81, — він зробив великий ковток і задоволено усміхнувся. — Я не повинен вживати алкоголю. Але ми люди доброї породи, старанно виконані, — потягував він, — дозволяємо собі більше, ніж інші.

— Що пан має на увазі? — запитала вона.

— Ох, хіба не треба цього пояснювати, пані знає історію.

— Всюди зле, — обізвався Майк і відрухово зиркнув на будиночки за рестораном. Світло там вже давно згасло. Ніхто не продовжив теми.

Тоді у блискуче від призахідного сонця море безшумно виплив освітлений маєстатичний левіафан, посланець світу, захованого за горизонтом. Могутній і чужий. Вони мовчки дивилися на нього.

Хлопчик став навпроти них і показав фокус зі зникненням м’ячика.

— Я був такий дурний, що не знав, як це відбувається, — сказав він поважно. — Я думав, що то чари.

— Тобі не можна того говорити, — застеріг його Кіш. — Пам’ятаєш про це? Це чари для інших.