Ольга Токарчук - Бігуни

Отак вона собі роздумує, таке вимріює, аж поки її погляд не впирається у кремезного чоловіка — його голе плече і торс укриті кольоровими татуюваннями, що зображають переважно кораблі, вітрила, напівоголених смаглявих жінок, так наче той чоловік носить на собі історію свого життя; бо ж то, либонь, усе його подорожі, його коханки. Шарлотта не може відірвати від нього очей. Чоловік закидає собі на спину паки, обшиті сірим полотном, і виносить їх трапом на невеликий човен. Мабуть, відчуває на собі її погляд, бо глипає на неї мимохідь, чи то всміхнувшись, чи то скривившись, адже чим вона може його привабити? Панюся в чорному. А от вона не може відвести очей від татуювання. Бачить на його плечі кольорову рибу, великого кита, а що матросові м’язи працюють, видається, ніби риба жива і перебуває з людиною в якомусь нечуваному симбіозі, на її шкірі, назавжди до неї приклеєна, приречена мандрувати від лопатки у бік грудей. Це велике міцне тіло її приголомшує. Вона відчуває, як її ноги стають повільними й важкими, а тіло відкривається знизу — саме таке відчуття, — відкривається на те плече, на того кита.

Вона стискає щелепи так, що їй аж гуде в голові. Рушає вздовж каналу у бік дому, але небавом сповільнює крок і стає.

Її охоплює дивне відчуття, ніби вода виходить із берегів. М’яко й обережно, спершу вивчає першими хвилями місце своєї експансії, далі напирає вже сміливіше, виливається на брук, поміж каміння, і за мить сягає перших сходинок будинків. Шарлотта виразно відчуває тягар стихії — її спідниці просякають водою, стають олив’яні, годі зрушити з місця. Вчуває ту повінь кожною клітиною свого тіла і бачить, як здивовані човни б’ються об дерева — завжди пливли носом супроти течії, зараз же цілком заплутались.

Наступного дня на світанку російський вітрильник зі старанно запакованою до трюму колекцією підняв якорі й вийшов у море. Щасливо проплив голландські тіснини і через кільканадцять діб досяг Балтики. Капітан у гарному настрої спостерігав за купівлею майстерно зробленого нідерландськими ремісниками телурію — такі речі завше цікавили його більше, ніж саме плавання, у глибині душі він волів би бути астрономом, картографом, кимось, хто переступає межі людського зору і проторованих морських шляхів.

Раз по раз сходив до трюму, аби перевірити, чи цінний вантаж на місці, але десь поблизу Ґотланду змінилася погода: після не надто бурхливого шторму вітер ущух, повітря завмерло над водами, і останнє тепло серпня перетворило його на велетенський атмосферний бурштин. Вітрила обвисли, і так тривало вже кілька днів. Капітан, аби чимось зайняти людей, наказував їм скручувати й розкручувати снасті, пуцувати палубу, а вечорами влаштовував їм муштру. Проте з настанням ночі його влада якось розмивалася, сам же він замикався в затишному коконі каюти, почасти через неприязнь до похмурих і примітивних матросів, почасти для того, щоби погорбитися над щоденником мандрівки, що його він присвятив своїм двом синам.

На восьмий день штилю матроси почали бунтувати, бо куплені в Амстердамі овочі, зокрема цибуля, виявилися неякісними і запліснявіли. Запаси горілки також майже вичерпалися — капітан боявся й зазирати під палубу, де стояли бочки, але рапорти першого офіцера були доволі зловісні. Він тривожно дослухався до нічного тупотіння на палубі. Спочатку то були поодинокі кроки. Далі гупотіло вже кілька пар ніг, аж врешті почулися рівномірні притупування й ритмічні погуки (невже танцювали?), які насамкінець перейшли в хрипкий пияцький крик і незлагоджені співи, такі жалібні й сповнені болю, що нагадували завивання якихось морських тварин. Це тривало кілька довгих ночей, майже до самого світанку. Вдень він бачив їхні підпухлі очі, брезклі обличчя й ковзкі погляди. Зрештою, він, як і перший офіцер, визнав, що темрява посеред нерухомого моря не сприяє розв’язанню серйозних проблем. Щойно на десятий день штилю в сонячному світлі, коли капітанові регалії й еполети стали добре видні, а нічні ексцеси більше терпіти було неможливо, він вийшов на палубу й заарештував проводиря, такого собі Калукіна.

З тягарем на серці капітан виявив, що частина вантажу була пошкоджена. Кільканадцять із кількох сотень посудин були відкорковані, а рідина, яка в них містилася — міцне бренді, — була випита до дна. Самі препарати вціліли, лише поневірялися на палубі серед клоччя й тирси. Він не надто до них придивлявся. Самотньо ригав у своїй каюті від огиди й страху. Наступної ночі довелося зі зброєю в руках стерегти вхід до трюму, ледь не зчинився бунт. Від цієї серпневої спеки люди божеволіли. І від цієї нерухомої морської гладіні. І від самого вантажу.