Ольга Токарчук - Бігуни

Ми зайняли свої місця в першому ряді, серед решти достойників. На столі, що стояв посередині зали, серед нервових перешіптувань, уже лежало тіло, приготоване до розтину. Було прикрите клаптем світлої лискучої тканини — ще не тіло, сама лише форма. На наших квитках його було заанонсовано, наче смачну страву, наче spécialité de la maison [15] Фірмова страва (фр.). : «тіло завдяки науковому талантові д-ра Рюйша зберегло природні колір та консистенцію, тож видається свіжим і майже живим». Рюйш тримав склад свого незвичайного розчину у строгій таємниці; вочевидь, він був удосконаленим варіантом того, в якому зберігалася нога Філіпа Фергюйєна.

Небавом вільних місць не лишилося. Насамкінець розпорядники впустили ще кільканадцятьох студентів, переважно іноземців, котрі тепер стояли попід стінами, поруч зі скелетами, наче то були їхні чудернацькі спільники, і витягали шиї, аби хоч щось побачити. Перед самим початком вистави кілька останніх привілейованих місць у першому ряді зайняли якісь елеґантні, по-чужинецькому вбрані чоловіки.

Рюйш вийшов у супроводі двох помічників. Після короткого професорового вступу помічники водночас із двох боків підняли покривало, й тіло постало перед очима глядачів.

Не дивно, що зусібіч дочулося зітхання.

То було тіло молодої худорлявої жінки; наскільки мені відомо, то був другий випадок, коли жіноче тіло піддавали прилюдному розтинові. Раніше уроки анатомії дозволено було проводити лише на чоловічих тілах. Мій дядько прошепотів нам на вухо, що то якась італійська шльондра, яка вбила своє новонароджене дитя. Її смаглява, гладенька, бездоганна шкіра здавалася звідси, з першого ряду, з відстані якогось метра, зарожевілою й свіжою. Краєчки вух і пальці ніг були ледь червонаві, немовби вона надто довго лежала в холоді й змерзла. Тіло, мабуть, намазали якоюсь олійкою — воно лисніло. Може, то був один із прийомів консервації, що його застосував Рюйш. Живіт нижче ребер був увігнутий, і над ним здіймався горбок Венери, неначе найважливіша, найпоказніша кістка цілого організму. Навіть мене, звичного до розтинів, це видовище зворушило. Переважно-бо ми розтинали тіла смертників, котрі не дбали про здоров’я і легковажили своїм життям. А досконалість цього тіла приголомшувала. Варто було віддати належне завбачливості Рюйша, якому вдалося роздобути тіло в такому доброму стані й так майстерно його підготувати.

Рюйш звернувся до публіки, старанно перелічивши всіх присутніх докторів медицини, професорів анатомії, хірургів та чиновників.

— Вітаю вас, панове, і дякую, що прибули сюди таким численним товариством. Завдяки щедрості нашого магістрат) сьогодні я розкрию перед вами те, що природа сховала у наших тілах. І зроблю це зовсім не задля того, щоби зігнати на ньому якісь лихі почуття чи скарати його за злочин, котрий воно вчинило, а лише для того, щоби ми могли пізнати самі себе — такими, якими вирізьбила нас рука Творця.

Далі повідомив зібраним, що цьому тілові вже два роки, і весь той час воно пролежало в трупарні. Лише завдяки методові, що його вигадав Рюйш, удалося зберегти його свіжість. Коли я дивився на це голе беззахисне красиве тіло, мені стиснуло в горлі — а я ж бо не належу до тих, кого надто зворушує вигляд мерців. Мені спало на гадку, що можна мати що завгодно і стати будь-ким, якщо дуже цього захотіти, адже людина — осереддя творіння і світ наш — людський, а не божистий чи ще якийсь. І лише одна річ не може бути нам дарована — вічне життя. Звідки, заради Бога, взагалі взялася в людських головах ідея безсмертя?

Перший розтин він здійснив бездоганно — вздовж черевних оболонок. Комусь із правого боку, мабуть, стало недобре — там на мить зчинився легкий гамір.

— Цю молоду жінку було повішено, — пояснив Рюйш і підняв тіло так, щоби показати нам шию. Справді, на ній був помітний поземий знак — ледь видна риска, годі повірити, що вона могла бути причиною смерті.

На початку він зосередився на органах черевини. Детально розтлумачивши будову травної системи, він перейшов до серця, але в міжчасі дозволив усім зазирнути до підчерев’я, де з-під горбка вилущив збільшену після пологів матку. Усе, що він робив, навіть нам, його колегам по фахові, його цеховим побратимам, здавалося магічним фокусом. Рухи його тонких білих рук були плавними й Граційними, наче в ярмаркових чародіїв. Зір стежив за ними заворожено. Тендітне тіло розкривалося перед глядачами, виказувало свої таємниці — довірливо, знаючи, що такі руки його не скривдять. Коментарі Рюйша були короткими, зв’язними й зрозумілими. Одного разу він навіть пожартував, але й у цьому тримався достойно. А я зненацька збагнув сенс цієї вистави і причину її величезної популярності. Своїми плавними жестами Рюйш перетворював людську істоту на тіло, на наших очах розвінчуючи його таїну, розкладаючи його на першоелементи, неначе розбираючи складний пристрій. Страх смерті випаровувався. Боятися нічого. Ми — лише механізм, щось на кшталт годинника Гюйґенса.