Ольга Токарчук - Бігуни

Кількість мешканців тут завжди змінна, вона флуктує. Цікаво, що популяція збільшується під час туманів і гроз. Якщо хочеш почуватися тут добре, не можна надто кидатися в очі. Іноді, коли їдеш ескалатором і минаєш братів та сестер у мандрівці, здається, ніби всі тут є препаратами у формаліні, які спостерігають один за одним крізь скло. Люди, вирізані з картинок, зі світлин у путівнику. Наша адреса — місце в літаку: скажімо, 7D або 16А. Величезні транспортери везуть нас у протилежних напрямках: одні — в шубах і шапках, інші — в сорочках із пальмами й бермудах, одні — з очима, вицвілими від білини снігу, інші — обпалені сонцем; одні — просяклі північною вільготою, пахом гнилого листя й розм’яклої землі, інші — з піском у закамарках сандалій. Одні — смагляві, обвітрені, темнолиці, інші — сліпучо-білі, аж фосфоресцентні. Є такі, що голять голови, і такі, що ніколи не стрижуть волосся. Є високі й кремезні, як он той чоловік, а є тендітні й дрібні, як ота жінка, що ледве сягає йому до пояса.

У них є й своя музика. Це симфонія авіаційних двигунів, кілька простих звуків, розлитих у позбавленому ритму просторі, ортодоксальний двомоторний хор, мінорно-понурий, інфрачервоний, інфрачорний, largo на одному-єдиному акорді, який виснажує сам себе. Реквієм, що починається потужним заспівом злету і закінчується гальмівним «амінь».

На гостели потрібно подати до суду за «ейджизм», дискримінацію за віковими ознаками. З якихось причин вони приймають на ночівлю лише молодь; ця вікова планка змінюється, але можна не сумніватися, що сорокалітній не пройде. Чого молодь має користуватися такими привілеями? Невже не досить того, що вона привілейована самою природою?

От узяти хоча б тих обходисвітів із наплічниками, які переважно заповнюють більшість гостелів, — високі, сильні чоловіки та жінки з чистою здоровою шкірою, мало хто з них палить або вживає якусь гидоту, хіба що скрутять собі косяка час від часу. Подорожують екологічним наземним транспортом, нічними потягами, переповненими автобусами далекого сполучення. У деяких країнах їм ще вдається піймати автостоп. Вечорами вони дістаються до своїх гостелів і за вечерею починають одне одному ставити Три Подорожні Запитання: звідки ти походиш? Із якої країни прибув? Куди мандруєш? Перше питання визначає вертикаль, два наступні — горизонталь. Таким способом їм вдається усталити щось на зразок спільної системи координат, і, лише зручно розташувавшись на цій спільній мапі, вони засинають спокійно.

Той, кого я зустріла в потязі, подорожував, як і більшість із них, у пошуках власного коріння. То була доволі складна мандрівка. Його бабуся по лінії матері була російською єврейкою, а дідусь — поляком із Вільна (обоє покинули Росію разом з армією генерала Андерса і після війни оселилися в Канаді); натомість дідусь по лінії батька був іспанцем, а бабуся — індіанкою з племені, назви якого я не пам’ятаю.

Він був на самому початку своєї подорожі, і все це, здається, трохи його бентежило.

Сьогодні кожна пристойна парфумерна крамниця пропонує клієнтам спеціальну серію косметики для мандрівників. У деяких великих магазинах для неї навіть призначена окрема полиця. Тут можна спорядитись усім, що знадобиться в мандрівці, — шампунем, милом у тюбику, щоби прати білизну в готельних ваннах, складаними зубними щітками, кремом для засмаги, спреєм проти комарів, серветками, просоченими пастою для взуття (пропонується ціла гама кольорів), інтимними гігієнічними наборами, кремом для ніг, кремом для рук. Характерною рисою всіх цих вигадливих штучок є їхній розмір — усі ці тюбики, баночки й флакончики не більші, ніж великий палець; у найменшому наборі для шиття вміщаються три голки, п’ять клубочків ниток різного кольору, по три метри у кожному, два білі аварійні ґудзики і шпилька. Особливо зручна річ — лак для волосся у спреї, мініатюрний флакончик уміщається на долоні.

Здається, косметична промисловість визнала феномен подорожі зменшеною копією осілого життя, його іграшковою, дещо інфантильною мініатюрою.

Світу надто багато. Його варто було б трохи зменшити — замість того, щоб розширювати, помножувати. Варто було б його знову замкнути у маленькій бляшанці, такому собі переносному паноптикумі, і дозволити зазирати туди лише в суботу пополудні, коли всі щоденні справи вже зроблені, коли білизна випрана й випрасувана, а сорочки вишикувані на спинках крісел, коли підлоги випуцувані, а на підвіконні стигне дріжджовий пиріг, посиланий здобною крихтою. Зазирати всередину, ніби до фотопластикона, чудуючись кожній подробиці.