Ольга Токарчук - Бігуни

Він пригадує цей краєвид, коли нарешті визирнуло сонце і рівень води почав спадати. Повінь нанесла мулу й болота, але деякі місцини вже прибрали, і працьовиті бібліотекарі розкладали на них книжки, щоб сохнули. Розставляли їх напіврозгорнутими на підлозі — сотні, тисячі книжок. У цій неприродній для них позиції вони нагадували живих істот, якісь гібриди птахів із водоростями. Руки в тонких латексних рукавичках дбайливо відділяли одну від одної мокрі сторінки, щоб сохнули окремі речення й слова. На жаль, сторінки зів’яли, потемніли від мулу й води, повигиналися. Люди ходять між ними обережно; жінки у білих фартухах, як у лікарні, розгортають томи до сонця, хай сонце читає. Але насправді це видовище приголомшує, це щось таке, наче зустріч стихій. Куніцький стояв і дивився на це все з жахом, а потім, за прикладом іншого перехожого, кинувся допомагати.

Сьогодні у цій розташованій в центрі міста бібліотеці, у цих гарно відреставрованих після повені будинках з глибоким внутрішнім двором йому якось не по собі. Він входить до читального залу й бачить столики, розставлені рівними рядами, тактовно віддалік один від одного. Майже за кожним — чиясь спина. Нахилена, згорблена. Дерева над могилою. Цвинтар.

Книги на полицях показують людям лише свої корінці. Це те саме, гадає собі Куніцький, що бачити людей лише в профіль. Вони не спокушають кольоровими обкладинками, не хизуються наліпками, на яких кожне слово починається від «най». Сухо, ніби новобранці, називають лише свої дані: назва, автор.

Замість буклетів, плакатів і рекламних пакетів — каталоги. Суворість і справедливість маленьких, набитих у шухлядки карток викликає повагу. Лише найважливіша інформація, номер, короткий опис, ніякого вихваляння.

Він ніколи тут не бував. Коли був студентом, користувався лише сучасною університетською бібліотекою. Простягав бібліотекареві написані на картці назву книги й прізвище автора і через п’ятнадцять хвилин отримував замовлення. Але й тоді він, чесно кажучи, не надто часто приходив туди, були то радше виняткові ситуації — адже більшість текстів завжди можна відкопіювати. Це нове покоління літератури — текст без корінця, летка ксерокопія, щось наче гігієнічна хустинка, яка перейняла естафету в бавовняних носовиків. Гігієнічні хустинки здійснили скромну революцію, зрівняли суспільні класи. Використавши, ти викидаєш їх у смітник.

Перед ним — три словники. «Грецько-польський словник». Уклав Зиґмунт Венцлевський, Львів, 1929 рік. Книгарня Самуеля Бодека, вулиця Баторія, 20. «Практичний грецько-польський словник». Автори — Тереса Камбруелі, Танасіс Камбруелі, видавництво «Вєдза Повшехна», Варшава, 1999 рік. Чотиритомний «Грецько-польський словник» за редакцією Зофії Абрамовічувни, 1962 рік. Видавництво PWN. Там він ледве-ледве, користуючись таблицею з абеткою, розшифровує своє слово: Каїром.

Читає лише те, що написано по-польському, латинським шрифтом: «1. (про міру) належна міра, відповідність, поміркованість; різниця; значення, 2. (про час) критичний час, найвища пора, нагода, оказія, відповідний момент, найдоречніша мить — скороминуща; ті, що з’явилися несподівано; втратити нагоду; коли настала найкраща пора, допомагати в час бурі, вчасно, щойно випаде нагода, передчасно, критичні періоди, періодичні стани, хронологічна послідовність фактів, ситуація, стан справ, становище, крайня небезпека, користь, вигода, з якою метою?, що тобі допоможе?, коли було б зручніше?».

Це один словник. Ось інший, старіший. Куніцький перебігає очима рядки дрібного шрифту, пропускаючи грецькі слова і в’язнучи в старому правописі: «добра міра, поміркованість, відповідне ставлення, досягти мети, над усяку міру, слушна нагода, сприятливий момент, найкраща пора, якраз, саме, час, година; множина: обставини, стосунки, часи, випадки, події, переломні революційні моменти, небезпеки; настає слушний час, випадає гарна нагода, саме час». У найновішому словнику в квадратних дужках подано вимову: [kieros]. І тлумачення: «погода, час, пора, яка зараз погода? зараз пора дозрівання винограду, марнувати час, час від часу, одного разу, як довго? вже давно треба було».

Куніцький в розпачі роззирається по читальному залу. Бачить нахилені над книгами голови. Повертається до словників, читає попередню статтю, дуже схожу, слово різниться однією літерою: καιριος. І тут ще інакше: «зроблений вчасно, доречний, вдалий, смертельний, фатальний, вирішальний; небезпечне місце на тілі, де рани смертельні; те, що завжди на часі; те, що завжди мусить відбуватися».