Юля Пилипенко - Руденька

Так. Доктор Малага умів підтримати. Однозначно. Це були не ті слова, які треба говорити людині, яка ще не до кінця повірила в те, що вона жива. Це були не ті слова, які я хотіла від нього почути.

– Докторе Малаго, зрозумійте, я готова боротися. Я більше за все на світі хочу якнайшвидше повернутися додому, і в мене немає часу на депресії. Я й так скоро встану, можете не сумніватися. Ви мене не знаєте, не можете мені вірити… не можете бути впевненим у тому, як я себе поведу. Але для того, щоб я швидше видужала, мені треба бачити і знати, що з моєю мамою все гаразд, розумієте? Мені потрібно це бачити, зараз, сьогодні, щодня. І я вас не підведу. Обіцяю.

– Ні. – Його «НІ» пролунало з такою силою, що я зрозуміла, що втрачаю контроль над собою. Мені знов захотілося вирвати з себе усі ці трубки, схопитися на ноги і вибити його білосніжні зуби. Але я не могла навіть підвестися. Мені було боляче говорити. А він просто стояв і посміхався.

Умовляти його було марно. Тоді він здавався мені катом.

– У тебе все? – ніжно поцікавився мій опонент.

– Так. Дякую, що пішли мені назустріч, – спокійно сказала я.

Головне було протриматися і не заплакати при ньому. Я не хотіла, щоб він бачив мої сльози. Хто завгодно, тільки не він.

– Тоді до зустрічі. – Він зробив вигляд, що пустив повз вуха мій сарказм.

– Добре, що хоч професор Брольш дотримав свого слова.

– Не зрозумів… – Він уже стояв біля дверей.

– Неважливо.

Коли він вийшов, я розплакалася. До мене одразу ж підбіг доктор Літке з медбратами. Вони намагалися переконати мене в тому, що Малага не такий уже й кретин, що він своєрідний, але справді хоче, як краще.

– Але ж він не може знати, що для мене краще. У цій конкретній ситуації. Розумієте? Він не може цього знати! Допоможіть мені.

– Він наш начальник. – Вони переглядалися.

– А професор Брольш? Він же теж ваш начальник? І він начальник доктора Малаги, чи не так?

Вони здивовано дивилися на мене і посміхалися.

– Судячи з усього, ти дійсно любиш боротися, – сказав доктор Літке і розреготався.

Мені здається, що десь у глибині душі вони теж не надто любили доктора Малагу.

Через кілька годин молоденькі санітари збирали у величезний пакет всі подаровані мені м’які іграшки, шампуні, шоколадні цукерки, барвисті листівки – скромне придане мого нового життя… Я переїздила в палату до мами. Я здобула свою першу маленьку перемогу. Я попрощалася зі своєю італійською сусідкою по палаті, і ми побажали одна одній удачі. Пообіцяла, що буду її відвідувати.

P. S. Через рік, випадково зустрівши мене в одному зі світлих коридорів Університетської клініки міста Ессена, доктор Малага кинеться обіймати мене з такою батьківською ніжністю і любов’ю, що поламає мої сонцезахисні окуляри. Я відкину залишки окулярів убік і відповім йому взаємністю. Цього разу я не приховуватиму від нього своїх сліз, бо це вже будуть зовсім інші сльози – прозорі краплі нескінченної радості і вдячності.

Мене везуть… знову ці білі стелі… я бачу, як один з медбратів відчиняє двері якоїсь кімнати… Але де моя мама? Ви знову мене колотимете? Різатимете? Знову трубки? Я не хочу… будь ласка. Мені обіцяли, що мене відвезуть до мами в палату. І… це дійсно палата… Я бачу дівчину… вона лежить і дивиться телевізор… точніше, вона дивилася в одну точку, але при цьому працював телевізор… Де моя мама?

«Ein, zwei, drei» [38] Один, два, три (нім.). … і я вже в повітрі… Молоді сильні медбрати підняли моє тіло і перетягли його з нош на ліжко. Дивно… я важу п’ятдесят п’ять кілограмів… невже один би не впорався?

– А ви впевнені, що я маю бути в цій палаті? Наскільки мені відомо, я маю лежати в одній палаті з моєю мамою. – Я запитувала, хоча заздалегідь знала, що німці не помиляються.

– Ні-ні… усе правильно. Це розпорядження доктора Малаги. Ми повинні були перевезти тебе з реанімаційного відділення до цієї палати. Тобі тут буде дуже добре. Якщо тобі щось знадобиться, ти можеш натиснути на кнопку. Якщо ти захочеш спробувати підвестися – просто простягни руку до трикутника над своїм ліжком… і підтягнися, як на турніку… тільки обережно. Скоро тобі привезуть їжу. У тебе все буде чудово. Ти можеш дивитися TV на різних мовах, слухати музику…