Юля Пилипенко - Руденька

P. S. Через сім років я запитаю у нього у Facebook: «А що ти тоді написав у другій книжці про Гаррі Поттера?)» І він відповість: «Я точно не пам’ятаю. Але ти можеш мені відсканувати, і я тобі перекладу… А можеш не сканувати. Думаю, що я тоді написав, що ти мені дуже, дуже подобаєшся, і мені тебе бракуватиме».

Мара з мамою зайшли до палати. Думаю, мама їй уже все розповіла: ми трохи посварилися цього дня. Нашу ейфорію періодично затьмарювали відчуття болю, безсонні ночі, причиною яких знову-таки був фізичний біль… нескінченні піґулки, які я ковтала з ранку до вечора… Було незрозуміло, як бути далі: де брати «Програф», одна упаковка якого коштувала п’ятсот євро і який не було ліцензовано в Україні… де брати гроші на цей «Програф»… як часто треба буде їздити на обстеження… і скільки це коштуватиме… все було незрозуміло. Але мені не хотілося про це думати, а мама не могла про це не думати, тому ми іноді лаялись… Мій настрій весь час змінювався, характер я завжди мала не надто поступливий, а зараз тим паче, і мамі справді було нелегко.

– Ну, дівчинко, чому в тебе заплакані очі? – це було перше, про що спитала Мара.

– Марочко, ну ти ж уже все знаєш. У мене весь час змінюється настрій: я то плачу від сміху, то плачу від смутку, то плачу від щастя… я за всі вісімнадцять років не плакала стільки, скільки за останні кілька днів. – При цьому я намагалася не дивитись на маму.

– Нічого, дівчинко, ви пройшли через пекло. Плюс твої піґулки. «Програф» – надзвичайно сильний препарат. Він не тільки знижує імунітет, а й попервах впливає на психіку. Твої перепади настрою – це нормально. Моєму чоловікові взагалі спочатку здавалося, що сестра, яка приносить йому ліки і запитує про його самопочуття, «працює під прикриттям».

– Тобто? – Я вже посміхалася.

– Ну… Марек вважав, що вона – співробітниця КДБ і намагається витягти з нього якусь секретну інформацію. Він просив мене не підпускати її до нього.

– Я не вірю… Ти жартуєш… – Я реготала до сліз.

– Скоро запитаєш у нього сама. Він тобі багато що може розповісти про цей «Програф». А тепер… підйом, Юлю. Я привезла вам нові шмотки. Пора б нам сходити до місцевого ресторану.

– Але ж ви з мамою щойно звідти… І я не можу туди піти.

– Чому? У тебе зараз якісь нагальні справи? – Мара дуже серйозно на мене дивилася і діставала з пакета «наші нові шмотки».

Мама в цей час говорила по телефону з Геночкою, тому я не могла зосередитися… Мені хотілося забрати у неї телефон.

– Маро, припини мене смішити… мені боляче… куди я піду? Навіть якщо у мене вийде надягнути на себе щось… то як я тягтиму оці мішки з рідиною?

Внизу мого вже майже плаского живота симетрично красувалися два надрізи, з яких задирливо стирчали довгі дренажні трубки. До кінця кожної трубки було прикріплено літровий резервуар для рідини, яка все ще скупчувалася всередині мого організму. Я ненавиділа ці мішки з цифрами й поділками і не могла дочекатися, коли з мого тіла нарешті витягнуть усі ці безкоштовні медичні додатки… Вони мене дратували до такої міри, що часом хотілося самій позбутися їх. Тим паче, в мене вже був такий досвід. Але тоді я ще не відійшла від наркозу… і все дивом обійшлося. Краще було не експериментувати.

– Руками. А зараз подивися, що я тобі привезла, – весело сказала Мара і почала демонструвати мені покупки. Це були м’які, якісні речі… без шнурків… ґудзиків… зав’язок… «блискавок»… грубих швів – одяг, який не завдає болю. Одяг для яхтингу. Мій перший одяг. Мені хотілось його торкнутися, помацати, відчути… але я з жахом думала про те, що мені доведеться якось його одягнути.

– Ну ж бо, одягайся. І ходімо звідси. У тебе тут, звичайно, добре, дівчинко, але тут не курять, – тон у Мари був беззаперечним.

– Маро… може, ти тут покуриш, а я із задоволенням подихаю твоїм димом… Мар, ну будь ласка… Мене завтра, може, знову різатимуть… У мене білірубін не падає вже декілька днів, і вони сказали, що завтра робитимуть мені пункцію… Мар… ну зглянься на мене… Дуже гарний одяг… і я тебе обожнюю… вельми вдячна тобі, але можна я одягну його іншим разом?… коли з мене витягнуть усі трубки, ці металеві скоби зі шраму…