Мабуть, Артур вже плаває по очі, бо мовчить, тільки плямкає губами і час від часу перешіптується з кимсь, хто стоїть поруч. Павло теж захмелів і похитувався, але у випитому ним коньяку плавали відчай, несправедливість поразки, незрілість народу, бездарність його команди, продажність президентської вертикалі.
Важко, над силу, але під час розмови з Артуром він повільно гамував відчуття трагізму ситуації, відчуття болю та образи на те, що сталося цієї ночі.
«Все! Через два тижні – можеш витатуювати собі на грудях: «“Екс”».
Артур нарешті подав голос:
– Хорашо. Мої зв’яжуться з твоїми… Очінь [9] дуже.
даже харашо, Паша… Я твоїх не трону, обіцяю, не трону! [10] не переслідуватиму.
Ти похазяйнував п’ятирічку, тепер моя очерєдь. [11] черга.
З указом ти… ти сильно… – Артурові закрив рота чийсь масний поцілунок, від якого він не міг відкараскатися, сопів, став задихатися і кашляти.
– Артуре! Древнього філософа якось запитали на вулиці: «Чому на вашому обличчі ніколи не видно печалі і смутку?» Філософ одну мить подумав і відповів: «У мене немає того, при втраті чого я б міг сумувати. Не-ма-є!»
– Та перестань бузить [12] теревенити дурниці.
про філософію. Давай валить Кобру.
– Янаконду.
– Яка разніца: Зубра! Швабра! Гідра! Видра… Трудись у другому турі, Павлушка. Жить же нада… [13] треба.
«З Антосем я закінчувала училище аж три навчальні терміни. Не шкодую. Аби так було кожній, як мені. Що він творив з мене! Чого навчив за дев’ять років! Як лиш закортить – я до Тульчина, «на консультацію».
Щоліта ми їздили на Азов, у Кирилівку, щозими – у Карпати, до Славська. Я була щасливою з ним, старшим від мене на двадцять один рік. Бо з ким я могла бути такою в Городищах? З Кабасею? З жонатими, передчасно постарілими, ровесниками, пропахлими солярою, солідолом і гноєм? У кирзових чоботях і куфайках. Із самогонним перегаром і часниковим духом, що вився за ними шлейфом?… Звичайно, Антось був даром Божим. І був би досі, бо віддавала йому сповна все те, чого він навчив мене.
Три дні ми викупувалися в Божій ріці, під Брацлавом, ловили раків, рибалили, смажили шашлики і, знеможені, спали в наметі. Щаслива я поїхала до Городищ. Це було моє останнє щастя. Наступного дня, увімкнувши телевізор – знепритомніла! Антося взяли в момент отримання хабара! Від батька абітурієнтки! Все це знімалося на тасьму. Пастка готувалася загодя. Молоді міліціонерчики одягали на нього наручники, я бачила, як мій Антось чорніє, меншає і шукає мене очима, щоб попрощатися.
Хотіла кинутися по допомогу до Павлуся. Він у Києві, в Міністерстві сільського господарства, заступник міністра. Зайшла до його мами, щоб довідатися адресу, але вона чомусь злякалася, притьмом заходилася мити підлогу і лише тоді відповіла, що він з родиною переїхав на нову квартиру, то ще не знає адреси…
Через кілька днів я довідалася, що Антосева дружина, дізнавшись про наші стосунки, організувала і сам хабар і повідомила про нього в міліцію. Кажуть, що потім писала покаянні депеші до прокуратури і міліції, мовляв, підставила чоловіка з ревнощів, але її вже ніхто не хотів слухати.
У тридцять три (прости мені, Ісусе!) роки я вже нічого доброго не чекала від життя у Городищах і на планеті. Залишалося єдине: Ясочка моя вже в дівку налилася. Циці вистріляли, соромиться роздягатися при світлі, попросила грошей на ліфчик. Моя і Павлова кров ось-ось через Яську виллються у буйну вроду. Я ж бачу, як тужавіють її литочки, округлюється дупця, медово вирізьблюється стан, ранковим сонечком промениться личко з блакитно-бузковим сяєвом очей, окреслених м’яким татаркуватим розкосом. Я, колишня «міс Винниччина», в її віці була сірою мишкою проти Ясі.
Здається, вона вже дозріла, бо ховається, пере і сушить у малиннику свої плавки. Хотіла поговорити з нею – наїжачується. Мені залишилося прожити початок Яськиного життя, бо моє вже відбулося. Антосеві вгатили сім років неволі. Капець!»
«Ксеня цілковито вийшла з-під моєї влади. Непомітно, навіть елегантно. Я цього майже не помітив. Вийшла.
Янаконду можна було приручати, «заклинати сопілкою», акуратно зціджувати отруту і тримати в хаті, при нозі… Хай би «прала білизну в моєму штабі».
А Ксеня вперто провокувала війну з нею. «Вона тобі наставляє політичні роги. І творить з тебе образ політичного імпотента… Ти таємно закоханий у неї. Доведи, що це не так! Пошли її у відставку. І тоді я повірю, що ти – тільки мій!»
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу