Джон Фаулз - Маг

— Je veux vous parler, Monsieur Urfe [243] Я хочу поговорити з вами, пане Ерфе (франц.). , — спокійно мовив він.

Я ще дужче здивувався. Досі зі мною Мавроміхаліс завжди говорив тільки по-грецькому, і я гадав, що він не знає інших мов. Довелося пропустити непроханого гостя в кімнату. Зиркнувши на ліжко, де лежали відчинені валізи, він жестом попросив мене сісти за стіл, а сам вмостився біля вікна й склав руки на грудях. Чіпкий, пронизливий погляд. Цілком свідомо, навмисно заступник помовчав. Я зрозумів. Директор бачить у мені просто нікудишнього вчителя, але ця людина помічає ще й інше.

— Eh bien? [244] І що? (франц.). — холодно спитав я.

— Шкода, що так сталося.

— Ви ж не для того прийшли сюди, щоб шкодувати.

Він не зводив з мене очей.

— Пане Ерфе, чи хороша наша школа? Як по-вашому?

— Шановний пане Мавроміхалісе, якщо ви гадаєте…

Він звів руки — хоч і рвучко, але водночас заспокійливо.

— Я прийшов сюди як колега до колеги. Питаю всерйоз.

По-французьки він говорив помалу й з труднощами, та видно було, що мовою володіє добре, просто давно в ній не практикувався.

— Як колега чи як посланець?

Мавроміхаліс пронизав мене оком. Учні жартували, що навіть цикади змовкають, коли його побачать.

— Будь ласка, дайте відповідь. Чи добра наша школа?

Я нетерпляче пересмикнув плечима.

— Академічний рівень… Так. Звичайно ж.

Поспостерігавши мене ще трохи, він перейшов до суті справи.

— З огляду на її репутацію я б не хотів скандалу.

Прикметна річ — заступник говорив у першій особі, від себе.

— Треба було раніше про це подумати.

Знову мовчанка.

— В одній давній грецькій народній пісні, — порушив він тишу, — є такі слова: «Не винен той, хто краде заради хліба. Винен той, хто краде заради золота». — Питально глянув на мене, чи я втямив, до чого він хилить. — Якщо захочете звільнитися на власне бажання… Запевняю, monsieur le directeur згодиться на такий варіант. Тоді забудемо про цього листа.

— Котрий саме месьє директор?

Заступник злегка всміхнувся й нічого не сказав. Зрозуміло, від нього не дочекаєшся прямої відповіді. Дивна річ, але я — може, завдяки тому, що сидів за столом — почувався деспотичним слідчим, що допитує мужнього патріота. Нарешті він, кинувши оком у вікно, нібито недоречно зауважив:

— Наша шкільна лабораторія просто-таки чудова.

Я це знав. Знав, що після війни, коли поновилося навчання, якийсь невідомий благодійник своїм коштом обладнав лабораторію приладдям і реактивами. Поміж шкільним персоналом ходила чутка, що гроші вдалося вичавити з одного багатого колабораціоніста.

— Он воно що, — відказав я.

— Я прийшов запропонувати вам звільнитися по-доброму.

— Так, як мої попередники?

Мавроміхаліс не відповів. Я заперечно покрутив головою.

Він змінив тактику. Вже ближче до правди-матінки.

— Не знаю, що вам трапилося пережити. Не прошу вас вибачити винуватцям цієї пригоди. Попрошу вибачити ось цьому…

Заступник повів рукою, даючи зрозуміти, що йдеться про школу.

— Чи так, чи сяк, а ви ж то мене вважаєте поганим учителем, — зауважив я.

— Ми дамо вам щонайкращі рекомендації, — запевнив він.

— Це не відповідь.

Він знизав плечима.

— Що ж, коли ви стоїте на своєму…

— Невже я аж такий поганий?

— У нашій школі є місце тільки для найкращих.

Під його колючим, як воляче стрекало, поглядом я опустив очі. На ліжку чекали валізи. Кортіло втекти звідси — до Афін, будь-куди, де можна розчинитися в анонімності й окремішності. Я й сам знав, що з мене кепський учитель. Але ніяк не міг це визнати. Був надто вже оголений, обдертий і оббілований.

— Дуже вже багато вимагаєте від мене, — сказав я. Незворушний заступник мовчав. — Згода, сидітиму тихо в Афінах, але за однієї умови. Перед від’їздом я зустрінуся з ним.

— Pas possible [245] Неможливо (франц.). .

Мовчанка. Цікаво, як у ньому може уживатися маніякальне почуття вірности школі з якимись зобов’язаннями перед Кончісом. Біля відчиненого вікна погрозливо кружляв шершень. Ударившись об шибку, він відлетів. Так само раптово полишив мене гнів, поступившись прагненню якнайскоріше спекатися того всього.

— Чому саме ви? — спитав я.

— Avant la guerre [246] Перед війною (франц.). , — злегка, ледь помітно усміхнувся він.

У той час він ще не вчителював. Отже, гостював у «Бурані». Я глянув на стіл.

— Я хочу виїхати звідси якнайскоріше. Ще сьогодні.

— Зрозуміло. А скандалів більш не буде? Як-от сьогодні під час сніданку?