Джон Фаулз - Маг

Вже під час боїв на Криті мене виселили з «Бурані». На віллі влаштували постійний спостережний пункт. Задля його обслуговування тут і розмістили ґарнізон. На щастя, я мав житло в селі. Німці поводилися поправно. Перевезли з вілли в мою скромну оселю все, що тільки вдалося, навіть платили мені невелику орендну плату за «Бурані». Та ось коли життя стало налагоджуватися, тодішній предрос, сільський староста, помер від закупорення судин. За два дні мене викликали до новоприбулого коменданта острова. Разом зі своїми підлеглими він розмістився у вашій школі, яку закрили ще на Різдво.

Я гадав, що побачу когось на зразок квартирмейстера, підвищеного у званні або посаді. Натомість опинився перед вродливим молодиком років двадцяти семи — двадцяти восьми, який спитав мене добірною французькою, чи правда, що я вільно говорю цією мовою. Він був дуже ґречний. Поводився так, ніби чимось завинив мені й хоче перепроситися. Ми вподобали один одного, наскільки це можливо в таких обставинах. Невдовзі комендант перейшов до суті. Він хоче, щоб я став сільським старостою. Я зразу ж відмовився. Не мав жодного бажання втягуватися в управлінські справи під час окупації. На те він розпорядився привести сюди кількох шанованих односельців. Коли ті прийшли, залишив нас самих. Виявилося, що це вони висунули мою кандидатуру. Звичайно ж, ніхто з них не рвався на цю заплямовану колабораціонізмом посаду, а я з їхнього погляду був ідеальний bouc emissaire [194] Козел відпущення (франц.). . Вони виклали свої міркування з позицій високої моралі, лестили мені, але я стояв на своєму. Тоді селяни здобулися на щирість. Пообіцяли потайки допомагати мені… Одне слово, я піддався й згодився.

Ця сумнівна честь, якої я неждано доскочив, вимагала частих зустрічей з лейтенантом Клюбером. Якось увечері, тижнів п’ять після нашого знайомства, лейтенант попросив називати його просто Антоном, коли ми наодинці.

Звідси можете зробити висновок, що ми часто залишалися віч-на-віч і що наша взаємна симпатія поглиблювалася. Нас поєднала передусім музика. У коменданта був гарний тенор. Як і багато хто з обдарованих дилетантів, він співав твори Шуберта і Вольфа [195] Гуґо Вольф (1860–1903) — австрійський композитор і музичний критик. миліше й задушевніше від професіональних співаків, крім, звичайно, видатних. Принаймні як на мене. Вперше відвідавши мене вдома, він зразу зауважив клавесин. І я зловмисно заграв гостеві «Ґольдберґ-варіації» Баха. Нема кращого засобу довести до сліз чулого німця. Не можу сказати, що Антона було важко підкорити. Він і так мало не соромився своєї ролі й був схильний впасти в захват від першого-ліпшого антинациста, аби той хоч чимсь на те заслужив. Коли я наступного разу прийшов до школи, комендант попросив мене акомпанувати на піаніно, яке він ще раніше наказав перенести зі шкільної актової зали до свого помешкання. І тут настала моя черга розчулитися. Не до сліз, звичайно. Але співав він чудово. А я завжди мав слабкість до Шуберта.

Передусім мене цікавило, чому Антон з його чудовою французькою служить не в окупованій частині Франції. Очевидно, «деякі співвітчизники» вважали, що він ставиться до всього французького не так, як годилося б німецькому воякові. Без сумніву, в офіцерській їдальні він надто часто виступав на захист ґалльської культури. Тому-то Антона й заслали сюди, в глушину. Я забув сказати, що 1940 року під час наступу він дістав кулю в колінну чашечку й через кульгавість не надавався до участи у воєнних діях. Він був німець, а не австрієць. Походив із багатої родини, перед війною рік учився в Сорбонні. Вирішив стати архітектором. Ба, всю науку перервала війна.

…Кончіс замовк, підкрутив ґнота, щоб було світліше, вийняв із папки великий аркуш і розгорнув його. Кілька ескізів — загальний вигляд, перспектива та проекції. Скло й бетон.

— Антон нещадно розкритикував цю віллу. Пообіцяв, що після війни повернеться і збудує мені нову. Згідно з щонайкращими засадами Баугауса [196] Баугаус — Найвища школа будівництва й художнього конструювання (Німеччина); відповідний її засадам напрямок в архітектурі та ужитковому мистецтві — авангардизм у класичному модернізмі. . Всі написи по-французькому, ні одного німецького слова. Внизу стояв підпис: A nton Klüber, le sept juin, l’an 4 de la Grande Folie [197] Антон Клюбер, cьомого червня, четвертого року Великого Божевілля (франц.). .

Давши мені роздивитися цей проект, Кончіс знову прикрутив ґнота.