Джон Фаулз - Маг

Ми побачили його знову аж за дев’ять місяців. Восени 1943 року.

Добігав кінця вересень. Погожого надвечір’я до моєї оселі прудким кроком зайшов Антон. Я зрозумів, що трапилося лихо. Він тільки що повернувся з «Бурані», де відбувало службу дванадцять солдатів. Вранці четверо з них, що мали вільний час, пішли на Муцу купатися. Очевидно, геть забули про обережність, бо ж — ото ще Schlamperei! — полізли у воду всі разом. Вийшли один за одним на берег, перекидалися м’ячиком і засмагали. Ззаду них із лісу вийшло троє невідомих. Один мав автомат. Німці були приречені. Почувши стрілянину, унтер-офіцер, який чергував на віллі, повідомив коменданта по радіо й спустився на пляж. Застав там трьох мерців. Четвертий був ще живий і встиг розказати, що сталося. Партизани зникли, прихопивши зброю солдатів. Антон негайно пустився в моторці на той бік острова.

Бідолашний Антон. Він розривався між двома прагненнями — належно виконати свій обов’язок і забаритися з повідомленням цієї лихої новини страхітливому полковникові Віммелю. Знав, звичайно, що конче треба подати рапорт. Він так і зробив, але допіру ввечері, після того як побачився зі мною. У нашій розмові поділився зі мною міркуваннями, що доведеться мати справу з повстанцями-андарте, які приплили з материка вночі й навряд чи ризикнуть повернутися назад перед тим, як стемніє. Тож Антон обігнув острів, ретельно обстежуючи кожну бухту, де можна було б сховати човна. Незабаром знайшов цього човна. Його заволокли в прибережний ліс, навпроти Петрокараві. Тут не було над чим роздумувати. На такі випадки є виразна інструкція командування: відрізати шлях до відступу. Він спалив човна. Миші опинились у пастці.

Антон прийшов, щоб викласти мені суть справи й порадитися. На той час усі знали про віммелівський «прейскурант». Згідно з ним, ми заборгували полковнику вісімдесятьох смертників. Антон вважав, що вихід таки є — зловити партизанів і чекати Віммеля, який з’явиться на острові скоріше за все вже завтра. Ми принаймні доведемо, що вбивці не місцеві, що це agents provocateurs — аґенти-провокатори. Поза всяким сумнівом, це комуністи з ЕЛАС. Їхня тактика полягає у під’юджуванні німців на репресії, щоб ті своєю чергою зміцнювали бойовий дух греків. У вісімнадцятому сторіччі такий самий спосіб застосовували клефти, щоб бунтувати пасивних селян проти турків.

О восьмій вечора я скликав сільських старійшин і описав стан справ. Сьогодні вже пізно до чогось братися. Наш єдиний спосіб порятунку — завтра обшукати весь острів, гуртом з Антоновими солдатами. Старійшини лютували, що спокою й життю односельців загрожує така страшна небезпека. Вони пообіцяли всю ніч сторожувати причали й водозбірники, а вдосвіта розпочати пошуки партизанів.

Ба, опівночі я прокинувся від тупоту і гримання по брамі. Знову прийшов Антон. Сказав, що вже пізно. Надійшов наказ. Не можна нічого робити на свій розсуд. Мене належить негайно заарештувати. До ранку зібрати на майдані всіх сільських чоловіків, яким від чотирнадцяти до сімдесяти п’яти років. Вранці припливе Віммель зі своїми «круками-рабенами». Все це Антон повідомив мені у спальні. Міряв ногами кімнату вздовж і впоперек, мало не плакав, а я сидів на ліжку і вислуховував, як йому соромно бути німцем, як соромно за те, що взагалі народився. Він наклав би на себе руки, якби не обов’язок спробувати вмилостивити полковника. Довго тривала наша розмова. Він розповів про Віммеля таке, про що досі й словом не обмовлявся. Острів відрізаний від світу, й багато чого я почув уперше. Насамкінець Антон сказав, що ця війна дала йому тільки одну добру річ — нагоду познайомитися зі мною. Ми потиснули один одному руки.

А тоді ми вдвох рушили до школи. Там я провів ніч під вартою.

О дев’ятій мене привели в гавань, де вже зібралися жителі села — всі чоловіки й більшість жінок. Антонові підлеглі блокували всі виходи звідти. Зайво й казати, що партизанів ніхто не бачив. Люди впали в розпач. Вони нічого не могли вдіяти.

О десятій приплили на десантному судні «круки-рабени». Зразу ж впадала в око різниця між ними і австрійцями. Краща виправка, міцніша дисципліна, набагато надійніший захист від впливу людських почуттів. І різниця в роках — молодість. Я відчув, що їхня найжахітливіша риса — це юначий фанатизм.

За десять хвилин приводнився гідроплан. Пам’ятаю тінь його крил на біленьких будиночках. Як чорна коса. Поряд зі мною молодий рибалка зірвав криваво-червону квітку гібіскуса й приклав її до серця. Всі ми знали, що він хоче тим сказати.