Джон Фаулз - Маг

Промінь світла згас.

— Це все. Я зняв більше, але один ролик засвітився. Вдалося врятувати тільки ці фраґменти. — Кончіс помовчав і повів далі: — За «зміцнення морального духу» в нашій частині Греції відповідав полковник СС Дітріх Віммель. На той час у країні постав рух Опору. Де на те дозволяли природні умови. Звичайно, з усіх островів тільки на Криті було можливо провадити партизанську війну. На півночі, зокрема на всьому Пелопоннесі, почала діяльність ЕЛАС [199] ЕЛАС, Ελληνικός Λαϊκός Απελευθερωτικός Στρατός (Еллінікос лайкос апелевтеротікос стратос) — Грецька народно-визвольна армія, збройні сили руху Опору в Греції. та інші організації. Їм скидали зброю з літаків. Десантувалися парашутисти — фахові диверсанти. Наприкінці 1942-го Віммеля перевели до Нафпліона. Перед тим цей полковник успішно служив у Польщі. Тепер мав під орудою південно-західну Грецію, а отже, й наш острів. Він застосовував прості методи. Впровадив своєрідний прейскурант: за кожного пораненого німця страчували десятьох заручників — місцевих жителів, а за кожного вбитого — двадцятьох. Як можна здогадатися, така практика себе виправдовувала.

Він мав під рукою банду добірних тевтонських недолюдків, які допитували, катували й страчували. Їх називали die Raben — круки, відповідно до емблеми, яку вони носили.

Я познайомився з Віммелем ще перед тим, як він набув лихої слави за свої паскудні діяння. Одного зимового ранку я почув, що на острів несподівано привезли моторним човном якесь велике офіцерське цабе. Того ж дня я дістав виклик від Антона. У комендатурі мене відрекомендували невисокому худорлявому чоловікові. Був він мого зросту й віку. Бездоганно акуратний. Вишукано ввічливий. Встав, перш ніж поручкатися зі мною. Знав англійську настільки, щоб зрозуміти, що я краще володію цією мовою. Коли я признався про свій духовний зв’язок з англійською культурою, про те, що навчався в Англії, він виголосив: «Велика трагедія нашого часу — це те, що Великобританія і Німеччина мусять ворогувати». Відтак Антон сказав, що полковник уже дізнався про наші музичні вечори й сподівається, що я пообідаю з ними, а потім поакомпаную в кількох піснях. Звичайно ж, довелося прийняти запросини — à titre d’office [200] Із службового обов’язку (франц.). .

Полковник мені дуже не сподобався. Мав гострий, як бритва, погляд. Таких неприємних очей, як у Віммеля, я ніколи й ні в кого не бачив. Хоч там що мірили зором, та ні разу не зблисли людським почуттям. Тільки оцінка й холодний розрахунок. Уже легше витримувати погляд нелюда, розпутника чи садиста. А в нього були очі автомата.

Освіченого автомата. Полковник привіз із собою кілька пляшок рейнвейну. Обід був розкішний, таких страв я не бачив бозна-відколи. Ми трохи побалакали про війну — десь так, як про погоду. Віммель сам перевів балачку на літературу. Видно, що начитаний. Добре знав Шекспіра, чудово — Ґете і Шіллера. Навіть провів ряд цікавих паралелей між англійським і німецьким красним письменством, не всі з яких були на користь його рідного. Я зауважив, що він п’є менше, ніж ми, а Антон дав волю язику. Еге ж, ми вдвох фактично опинилися під спостереженням. Я втямив це, коли обід дійшов до половини. Полковник спостеріг, що я дійшов такого висновку. Ми з ним, старші віком, стояли на двох полюсах. Антон опинився поза межами цього двополюсника. Певна річ, Віммель міг тільки гордувати дрібним грецьким чиновником, і я мав би цінувати те, що зі мною поводяться як з джентльменом, як з рівнею. Але я своє знав.

Після обіду ми з Антоном виконали кілька lieder — пісень, і високий гість не скупився на компліменти. Потім сказав, що хоче оглянути спостережний пункт на тому боці острова, й запросив мене підтримати їм двом компанію. Ця споруда була не дуже важлива у військовому плані. Отож ми підплили моторкою до Муци, вийшли на берег і рушили до вілли «Бурані». На подвір’ї було повно військового манаття. Мотки колючого дроту, бункери й таке інше. Я був дуже радий, побачивши, що моє житло зовсім не пошкоджене. Вишикували солдатів, і полковник, стоячи поруч мене, звернувся до них з короткою мовою. Говорив, звісно ж, по-німецькому. Назвав мене «цей пан» і наголосив на тому, що треба шанувати мою власність. Мені запам’яталося ось що. На зворотній дорозі він зупинився, зауваживши якусь хибу в обмундируванні вартового біля брами. А тоді вказав Антонові на цю хибу й додав: « Schlamperei, Herr Leutnant. Sehen Sie?» [201] Нехлюйство, пане лейтенанте. Бачите? (нім.). . «Schlamperei » — означає «нехлюйство, недбальство». Це слово пруссаки часто вживають, коли говорять про баварців і австрійців. Він очевидно натякнув Антонові про якусь колишню розмову. Ось і ключ до Віммелевого характеру.