Джон Фаулз - Маг

— У тридцять восьмому. — Стариган зробив значущу паузу. — Я спалив свій театр. Будівлю. На честь такої події пущено феєрверки.

Згадалась історія про те, як він спалив геть усі романи, що мав. Я вже роззявив був рота, щоб нагадати йому про цей випадок, але Кончіс махнув ножем.

— Годі. Їжмо.

Сам він з’їв дуже небагато цієї смаковитої страви. Встав з-за стола, коли в мене ще була мало не повна тарілка.

— Доїдайте. Я скоро повернуся.

І зник у будинку. Зразу ж нагорі зашепталися по-грецькому, а тоді змовкли. Марія принесла солодощі, тоді каву. Закуривши, я чекав. Без надії таки сподівався на появу Жулі та Джун. Мені дуже бракувало їхнього тепла, здорового глузду, та й самої англійськости. Впродовж вечері Кончіс поводився й говорив якось похмуро й відчужено, немовби добігла кінця не одна комедія, а більше. Він відмовився від багатьох брехливих вигадок, але аж ніяк не від тієї, що стосувалася мене самого. Не було навіть натяку на відмову. Коли він признався, що недолюблює мене, я зразу повірив. І відчув, що стариган не стане силоміць втримувати мене від побачення з дівчатами. Може, й так, але він, наділений таким неймовірним даром брехати… У мені ворушилося побоювання, що він дізнався про мою зустріч з Алісон в Афінах і виказав мене сестричкам. Аби довести їм, що я теж брехун, причому набагато примітивніший і банальніший, ніж сам Кончіс.

Він з’явився у відчинених дверях концертної зали. Мав у руці тонку картонну папку.

— Я б хотів, щоб ми сіли он там. — Стариган тицьнув пальцем у столик біля центральної арки, з якого Марія тільки що прибрала спиртне й закуску. — Перенесіть, будь ласка, туди стільці. І лампу.

Я переніс стільці. Як тільки взявся за лампу, з-за рогу колонади хтось вийшов. Мені завмерло серце. Я подумав, що це нарешті Жулі, що саме її ми й чекали. Однак то був негр, весь у чорному. Він приніс щось подовгасте й циліндричне. Відійшовши на жорствяний майданчик, він поставив цю штуку на тринозі навпроти нас. Я здогадався, що це портативний екран. Негр скреготливо розгорнув біле прямокутне полотно, підвісив його й виставив кут нахилу.

— Ендаксі, — негучно обізвався згори якийсь незнайомий мені грек.

Тобто «все в порядку».

Не дивлячись на нас, негр пішов туди, звідки прийшов. Кончіс прикрутив ґніт лампи так, щоб ледве світила, й посадив мене поруч себе, лицем до екрана. Запала тиша.

— Те, що я розповім, допоможе вам зрозуміти, чому завтра настане кінець вашим візитам. Цього разу буде правдива історія. — Я змовчав, хоч він зробив коротку паузу, дав мені змогу запротестувати. — Добре було б, щоб ви взяли до уваги одну річ: таке могло статися тільки в тому світі, в якому чоловіка цінують вище від жінки. Американці вживають вислів «світ справжніх мужчин». У ньому правлять груба сила, безоглядна зарозумілість, облудний престиж і печерна тупість. — Кончіс задивився на екран. — Чоловікам подобається воювати, бо завдяки такій діяльності видаються серйозними людьми. Бо, як гадають чоловіки, ця діяльність — єдине, що не дає жінкам насміхатися з них. Завдяки їй можна принизити жінку до рівня речі. У цьому й полягає головна різниця між статями. Чоловіки бачать речі, натомість жінки — залежність, зв’язок між речами. Жінки знають, чи потребують речі одна одної, чи кохають одна одну, чи підходять одна одній. Це додаткове почуття, якого позбавлені ми, чоловіки. Завдяки ньому справжні жінки сприймають війну як щось огидне й безглузде. Скажу вам, що таке війна. Це психоз, породжений невмінням розуміти взаємозалежності між речами. Наші стосунки з близькими людьми. Наші зв’язки з економікою та історією. А передусім — наше ставлення до небуття. До смерти.

Кончіс змовк. Його схоже на маску обличчя набуло виразу напруженого зосередження й замкнутости на думках. І тоді він сказав:

— Починаю.

Ελευθερια [193] Свобода (грец.).

— У 1940 році, коли італійці окупували Грецію, я вирішив не втікати звідти. Сам не знаю чому. Чи то через цікавість, чи то через почуття провини, чи то через байдужість. Тут, у глухому закутку забутого богом острова, таке не вимагало особливої відваги. З шостого квітня 1941 року німці почали займати місце італійців. Уже двадцять сьомого квітня вони були в Афінах. У червні пішли в наступ на Крит, і на якийсь час ми опинилися в гущі маневрів. З ранку до вечора сновигали вантажні літаки, в усіх затоках стояли десантні судна. Та невдовзі на острові знову запанував спокій. Фраксос не становив стратегічної цінности ні для військ країн Осі, ні для сил Опору. Місцевий ґарнізон був нечисленний. Сорок австрійців — нацисти завжди приділяли австрійцям та італійцям найменш важливі місця дислокації на окупованій території — під командуванням лейтенанта, пораненого на французькому фронті.