Джон Фаулз - Маг

— Кажу вам як режисер, що ви не впоралися з роллю. Якщо тут можна чимось утішити, то скажу: навіть якби ви впоралися, то й так не дістали б взамін того, що хочете, — дівчини, яку ви вважаєте дуже звабливою. Саме такий має бути фінал цьогорічного спектаклю.

— Я хотів би почути це від неї самої.

— Ви ж самі не побажали бачитися з нею. Комедія закінчилася.

— Але я маю намір відпровадити актрису додому.

— І вона вам це, безсумнівно, пообіцяла.

— Її обіцянки набагато переконливіші, ніж ваші.

— Те, що вона обіцяє, виїденого яйця не варте. Тут усе бутафорне. Вона лицедіє й потішається з вас. Вона грала роль Олівії, а ви — Мальволіо [191] Персонажі з п’єси Шекспіра «Дванадцята ніч, або Як собі хочете». Олівія — графиня-красуня. Мальволіо — її ключник, закоханий у неї. .

— Як гадаю, її звуть не Жулі Гоумз.

— Її справжнє ім’я — Лілі.

Я вищирився від вуха до вуха. І, вкотре вже здивувавшись із Кончісового вміння зберігати цілковиту серйозність, потупився.

— Де вони? Чи можу я з ними побачитися?

— В Афінах. Ви вже ніколи не побачитеся ні з Лілі, ні з Розою.

— З Розою! — саркастично повторив я, та він тільки кивнув. — Ви відстали від життя. Коли вона народилася, ніхто не називав дівчаток такими іменами.

— Ви з ними ніколи не зустрінетеся.

— А таки зустрінуся. По-перше, ви самі того хочете. По-друге, якщо з якоїсь причини не хочете й брехнею заманили дівчат в Афіни на ці вихідні, то ніщо мені не перешкодить зустрітися з Жулі пізніше. І по-третє, ви не маєте права пхати носа в наші стосунки й взаємні почуття.

— Я б згодився з вами, якби ці почуття були справді взаємні, а не односторонні.

Я знизив тон.

— Знаю вас як дуже розумного гуманіста, а такий не вважатиме себе здатним запросто орудувати чиїмись почуттями.

— Це значно простіша річ, ніж вам здається. Якщо знаєш інтриґу й керуєшся засадами її побудови.

— Початковий задум інтриґи зійшов нанівець. Оця штука з «Трьома серцями». Вам краще знати.

Я ще раз спробував закликати до його доброї волі.

— Знаю, що ви розказали дівчатам про той задум. То навіщо стараєтеся, щоб я вважав інакше?

Стариган мовчав. Я вдався до якнайпереконливішого тону.

— Пане Кончісе, нас не треба вмовляти й намовляти. Охоче визнаємо, що на нас таки впливають ваші чари. І ми — в певних рамках — радо підпорядковуватимемося вашим планам.

— Метатеатр не знає рамок.

— У такому разі не залучайте до нього звичайних собі людей.

Здається, репліка влучила в саме око. Він опустив очі, і я вже був вирішив, що моє зверху. Та Кончіс глянув мені у вічі. Е ні, я помилився.

— Послухайтеся моєї поради. Поверніться до Англії й помиріться з вашою дівчиною. Одружіться з нею, облаштуйте родинне гніздечко й навчіться бути самим собою.

Я відвернувся. Кортіло крикнути: «Алісон померла! Саме тому, що ви вплутали Жулі в моє життя! Я ситий по зав’язку брехнею, подвійною грою й нікчемними недомовками». Однак я прикусив язика. Знав, що старий неодмінно почне випитувати про наші з Алісон стосунки, а вони мені муляли на серці.

— Невже в такий спосіб належить пізнавати самого себе — одружитися й облаштувати родинне гніздечко?

— Чому б і ні?

— Постійна робота й будиночок у передмісті?

— Так живе більшість людей.

— Краще вже в могилу лягти.

Кончіс зробив жест, який мав означати вболівання. Але відчувалося, що йому байдуже, хто я й що почуваю. Раптом він встав.

— Побачимося на вечері.

— Я б хотів подивитися на вашу яхту.

— Не можна.

— І побалакати з дівчатами.

— Я ж вам сказав, що вони в Афінах, — відрізав старий і, помовчавши, докинув: — Сьогодні ввечері маю розповісти вам історію, призначену тільки для чоловіків. У ній ідеться не про жінок.

Ага, останній розділ. Я вже здогадався, про що він.

— Про те, що сталося під час війни?

— Про те, що сталося під час війни, — злегка вклонився Кончіс. — До вечері.

Відвернувшись, він рушив до дверей. Я злостився на старигана, і ця злість взялася не так від побоювання втратити Жулі, як від нетерплячки, що доведеться довго чекати до вечері. Мабуть, ми з Жулі зіпсували йому забаву, надто вже рано розкусили його, і то в прикрий спосіб. Тому-то стариган по-дитячому роздратувався. Сестрички, звичайно ж, на яхті. Я побачуся з ними як не сьогодні, то завтра. Задумавшись, я жував тістечко. Зрештою, як на здоровий глузд, ніхто б не став так ґрунтовно, ретельно й вишукано готуватися до літніх розваг у спектаклі тільки для того, щоб обірвати цей спектакль у мить, коли він стає справді цікавий. Та ні, ми вестимемо його далі. Все, що досі діялося на цій сцені, подібне до блефування на початку гри в покер. Справжня боротьба ще попереду.