Джон Фаулз - Маг

— Вони її вже знають.

Кончіс сів.

— А чи знають те, що ви сфальшували мого листа до Жулі?

— Це її листи до вас сфальшовані.

Я звернув увагу на множину. Не «лист», а «листи». Старий здогадався, що Жулі писала мені, ось тільки не зміг визначити, скільки разів вона це робила.

— Шкода, — усміхнувся я. — Вкотре вже мені довелось обпектися молоком.

Опустивши голову, він погладжував скатертину. Либонь, замішався, не знаючи, до якої межі дійшли мої стосунки з Жулі. Кинув на мене понурий погляд.

— То що ж, по-вашому, я роблю?

— Казна-що собі дозволяєте.

— Невже я вас силував прийти сьогодні? Та й взагалі ходити сюди?

— Не прикидайтеся наївним. Ви чудово знаєте, що жодний нормальний чоловік не відмовився б від вашої приманки. Попри все, не можу не почувати вдячности до вас. Що ж, добігла кінця перша дія спектаклю чи то пак стадія експерименту, — всміхнувся я. — Піддослідні білі мишки розшолопали ваші підступи. — Схоже, цього дієслова Кончіс не знав. — Після того, як не раз і не два шелепнулися лобом об брехню. А тепер вони ані не гадають наражатися на таке. Хочуть спершу дізнатися, навіщо ви все це затіяли.

Стариган знову глянув мені в очі. Я згадав слова Джун: «Кончіс ще й хоче, аби ми йому загадки ставили самі собою». Однак видно, що він встановив вузькі рамки цієї загадковости, як і свободи дій. Хай хоч які просторі вольєри споруджує науковець, а все одно вони призначені головно для того, щоб бачити кожний буцімто вільний рух піддослідної тварини. Тим часом мій співрозмовник уже вирішив, що робити.

— Чи не розказував вам барба Димітракі про мій передвоєнний приватний театрик?

— Так.

Кончіс вигідно всівся на стільці.

— Під час війни я мав багато часу на роздуми. Не залишилося приятелів, які могли б мене розважати. Отож я задумав новий театральний жанр, у якому немає традиційного поділу на акторів і глядачів. Він визбутий звичного простору — просценіуму, сцени й глядацької зали. Знехтувано тяглість вистави в часі та просторі. Дія і сюжет вільно плинуть від початку до задуманого фіналу. А між цими двома точками учасники придумують свою власну п’єсу. — Старий кольнув мене гіпнотичним поглядом. — Ви скажете, що подібний задум плекали Арто, Піранделло і Брехт — кожен із них по-своєму. Але їм бракувало рішучости, грошей і, звичайно, часу зайти так далеко, як я. Вони так і не наважилися на те, щоб відмовитися від одного складника — авдиторії.

Я усміхнувся з неприхованою іронією. Таке пояснення видавалося трохи переконливішим, ніж усі попередні, але Кончіс і далі по-смішному закриває очі на те, що він сам не дає мені змоги повірити в його оповідки. А цю, останню з ліку, він виголосив із звичною певністю, що я не можу не сприйняти її всерйоз.

— Зрозуміло.

— Ми всі тут актори, друже. Ніхто з нас не є самим собою. Кожне з нас подеколи обманює, а дехто весь час це робить.

— Крім мене.

— Вам ще треба багато чого навчитися. Ви так само далекі від свого природного єства, як єгипетська маска, що її носив наш американський приятель, далека від його справжнього обличчя.

— Він мені не приятель, — задерикувато глянув я на Кончіса.

— Ви б не сказали цього, якби побачили його в ролі Отелло. Це чудовий молодий артист.

— Мабуть. А я гадав, що йому призначили роль німого.

— Отже, моя похвала обґрунтована.

— Це ж марнування великого таланту.

Стариган сидів, спостерігаючи мене. Той самий погляд людини, яка потішається, але не веселиться.

— Либонь, через такий промах на вашому банківському рахунку зробилася несподівана дірка, — докинув я.

— Трагедія великого багача в тому, що він не зазнає несподіванок у банківських справах. Ані приємних, ані прикрих. Мушу признатися, що наш теперішній задум мав би бути найчестолюбніший порівняно з його попередниками. Я так постановив, бо можу й не дожити до наступного літа.

— Через серце?

— Так.

Але він, смаглявий і двожильний, справляв враження безсмертного. Зрештою, не належав до тих, кому можна висловити співчуття.

— Чому ви сказали «мав би бути»?

— Бо ви довели, що не можете правильно зіграти свою роль.

Я усміхнувся. Якась нісенітниця починається.

— Мені було б набагато легше, якби я знав, у чому вона полягає.

— Вам давали багато підказок.

— Пане Кончісе, я знаю, що ви сказали Жулі про решту цього літа. Я прийшов сюди не для того, щоб датися спровокувати на сварку. То, може, облишимо цю безглузду балачку про те, що я вас підвів? Якщо я справді неправильно зіграв роль, то це тільки тому, що ви так хотіли. Друга альтернатива — я зіграв правильно. Третьої не дано.