Джон Фаулз - Маг

На околиці села була ще одна гавань, якою користувалися тільки місцеві рибалки. Її десятою дорогою оминали всі ті, що працювали в школі, й усі ті, що вважали себе вершками сільської спільноти. Час немилосердно нищив тутешні оселі. По деяких залишилися рештки стін, схожих на роз’їдені карієсом зуби. Деякі ще стояли вздовж розбитих набережних і впадали в око дахами з рифленої бляхи, цементними латками та іншими непривабними прикметами безконечного ремонту. Із трьох таверн тільки одна була менш-більш простора. Просто неба стояли грубо обтесані столики.

Якось взимку я, повертаючись із самітної прогулянки, зайшов сюди вихилити чарку. Пам’ятаю, в балакучого шинкаря була така вимова, що вдавалося його сяк-так розуміти. Як на Фраксос, він дуже вже товариський — може, ще й тому, що походив з Анатолії. Звали його Георгіу. З лисячим обличчям, з темним посивілим чубчиком і вусиками, він був карикатурно подібний до Гітлера.

У неділю вранці я сів біля дверей під катальпою, і він, догідливий, зразу ж вискочив надвір, утішений нагодою запопасти багатого клієнта. Еге ж, відповів він мені, випити узо з таким шановним паном — це велика честь. Загадав одному із своїх дітей обслужити нас… найкраще узо, найкращі оливки. Як шановному панові поводиться в школі, чи подобається йому Греція?.. Давши корчмареві поставити ці звичні запитання, я взявся до діла. Перед нами на блакитній гладіні плавало кільканадцять каїків — зелених і червоних, вицвілих під сонцем. Я тицьнув у них пальцем.

— Шкода, що тут немає закордонних туристів. Могли б плавати на яхтах.

— Ех… — Георгіу виплюнув оливкову кісточку. — Фраксос — це мертва глушина.

— Я гадав, що пан Конхіс із «Бурані» іноді ставить тут на приколі свою яхту.

— Той панище? — Я вмить утямив, що Георгіу належить до тих місцевих людей, що недолюблюють Кончіса. — Ви з ним знайомі?

— Ні, — відповів я, — але хочу навідатися до нього. Чи є в нього яхта?

— Є. Але з цього боку острова вона ніколи не плаває.

— А ви самі хоч раз зустрілися з Конхісом?

— Охі [176] Ні (грец.). .

— Чи має він якісь будинки в селі?

Має один будинок, у якому живе Гермес. Недалеко від церкви Святого Іллі, на краю села.

Змінивши тему розмови, я недбало спитав про три хижки неподалік «Бурані». Куди поділися мешканці?

Корчмар махнув рукою на південь.

— Перебралися на материк. До осени. — І пояснив, що невелика частина місцевих рибалок кочує. Взимку вони промишляють біля Фраксосу, у водах, призначених для приватного риболовства. Влітку разом із своїми родинами мандрують вздовж узбережжя Пелопоннесу. Іноді запливають аж до Криту в пошуках великих косяків. Георгіу повів далі мову про ці три халупи. Ткнув пальцем у землю й зробив жест, що зображав пиття.

— Водозбірники нікудишні. Влітку нема доброї води.

— Справді нема?

— Нема.

— Шкода.

— Це він винен. Господар «Бурані». Міг би спорядити нові водозбірники. Жмикрут.

— То ці хатки теж його власність?

— Вевеос [177] Звичайно (грец.). . На тому боці острова все йому належить.

— Вся територія?

Георгіу повів перелік на оцупкуватих пальцях. Корбі, Стремі, Бурані, Муца, Пігаді, Застена… Назви всіх заток і мисів біля «Бурані». Ось вона, ще одна причина неприязні до Кончіса. Багато хто з багатих афінян хотів би збудувати там віллу. Але Кончіс ані п’яді землі не продає й тим самим не дає заробляти острів’янам ой як потрібні гроші. Ця відомість свідчила про те, що Деметріадес належить до Кончісових людей. Усе село торочить про впертість цього багатія, а Мелі про те ані пари з вуст.

— Чи бувають у селі його гості?

Корчмар заперечив байдужим рухом голови. Його це не цікавить. Я не відступав.

— Якби хтось відвідав «Бурані», то ви б дізналися про це?

Він знизав плечами.

— Ісос [178] Мабуть (грец.). .

Тут мені поталанило. З-за рогу вигулькнув якийсь дрібний дідок і обійшов корчмаря ззаду. Поношена моряцька шапка, синя полотняна одежинка — така вже прана-перепрана, що аж біла. Коли він проминав нас, Георгіу кинув на нього оком і обізвався:

— Е, барба Димітракі. Ела [179] Іди сюди (грец.). . Побалакаєш з англійським професором.

Старий спинився. Йому близько вісімдесяти. Не поголився, трясеться, але ще не вижив із розуму. Георгіу обернувся до мене.

— Перед війною він був попередник Гермеса. Возив до «Бурані» пошту.

Мало не силоміць я посадив Димітракі за столик, а тоді замовив узо і закуску.